Не вбивай. Батурин.

світи, два інші світогляди, дві культури, котрі важко звести докупи, як важко помирити воду з

огнем. Між ними мусить іти бій, поки один із противників не ляже переможений, знесилений і

надовго неспосібний до дальшої боротьби.

В душі признавав вищість такому жіночому типові, як Мотря, вважав його цікавішим і

привабливішим від покірної, слухняної і безвольної північної жінки, і коли б не отеє важке

батуринське діло, не відповідальність, яка тяготіла на нім, він радо побалакав би з Мотрею, як

любив балакати з культурними, високорозвитими людьми. Але годі — треба кінчити діло.

— Позвольте, Мотре Василівна, завдати вам ще одно питання. Воно вже меншої ваги. Тут

діло не в людях, а в предметах мертвих, безжизненних. Вам відомо, де гетьман Мазепа заховав

свої гетьманські клейноди?

— Мені?

— Кому ж би, як не вам. Ви ж були близька до нього людина. Може, й ховали разом.

Скажіть, де вони? Жаль, щоб такі дорогоцінні предмети попали в руки яких грабіжників, котрі їх

продадуть торговцям за будь-що. Це в вашім інтересі сказати, щоб вони не пропали. Правда?

Отже бачите, я не вимагаю від вас нічого важкого й неморального, — будь ласка, скажіть.

Мотря захиталася на хвилину. Князь Меншиков говорив так переконуюче, що годі було не

повірити йому. А що як хто із довірених видасть тайну і як дійсно клейноди попадуть у руки

грабіжників, котрі їх поломлять на золото, повилуплюють дороге каміння й понівечать? Чи не

краще, щоб вони перейшли до ворога, а пізніше вернули від нього до рук нового гетьмана. А все

ж таки сказати — це значить видати тайну.