Не вбивай. Батурин.

— Але ж цей зверхник зрадив царя, і ваш город не обов'язаний був його слухати.

— На це питання Батурин відповів вам тричі. Я інакше відповісти не можу.

— Не можете, жаль дуже! Та й за це вам спасибі. Знаємо, хто ми такі та як ставитися до

вас. А то все ми дивилися на Україну, як на частину нашої держави, а тут — ми вороги! От тобі

що! А чому ж бо те ми, москвичі значиться, вороги вашої України?

— Тому, що не приятелі, а чому не приятелі, це вже ваша річ. Видно, не хочете ними

бути.

Офіцери штовхали себе ліктями. Розмова робилася цікавою. По рухах князя і його голосі

крізь зуби знали, що в нім накипає нова злість і що він її довго не видержить. Вибухне, і тоді буде

цікаво.

— Які ж то такі ворожі дійствія супроти вашої України помітили ви за москалями?

— Ще питаєш, князю? Коли славної пам'яті Богдан Хмельницький за Божою помочею

визволив Україну і з доброї волі, вважаючи на спільну віру православну, піддався під протекцію

московську, цар під присягою обов'язався у всіх правах і свободах заховати й обороняти військо

Запорозьке і весь народ козацький український, землі нашої ні до своїх володінь не прилучаючи,

ані не дозволяючи сусідам нарушувати їх цілості.

— Знаємо це і у великім поважанню тримаємо ім'я великого гетьмана Богдана

Хмельницького.

— Ім'я то так. Але що сталося з його насліддям? Хто спустошив землю від ріки Случі до

Дніпра, перегнав здавна там осілий народ у слободи, а землю передав у кормигу ворожу?