Не вбивай. Батурин.

возитися, як кіт з оселедцем. Або кажи, або хай з тобою кнут говорить.

Офіцери лихі були на Меншикова. Сподівалися сенсації, а тут ніщо, сіро, як цей

пізньоосінній день. Охочий до спання майор всувався у фотель, долішня щока обвисала йому,

очі маліли, й уже мав знов задрімати, як нараз почув якийсь луск і дзенькіт острог. Це світлійший

посунув фотелем і, стаючи над ліжком Мотрі, цідив крізь зуби:

— Ви, Мотре Василівна, мабуть, привикли до своїх козацьких судів, а в нас вони другі. Я з

вами довше цяцькатися не можу. Або кажіть, або зачну говорити по-русски. Чула?!

І він тупнув ногою, як на салдата. Скорін порушився на кріслі, підскочив, але запанував

над собою і сів назад.

— Чого сердишся, князю? — відповіла спокійно Мотря. — За тобою право й сила

переможця, за мною тільки право людини, а вся моя сила — мовчання. Чого хочеш від мене?

Хочеш карати — карай, я готова. Посилай мене на смерть, але не вимагай того, чого я ніяк

зробити не можу.

Лагідна, переконуюча мова Мотрі заспокоїла князя. Він усе йде не тратив надії, що

довідається дещо від неї. Про зносини Мазепи зі шведами — ні, бо, може, вона того й не знає

(Мазепа не дурний з такими тайнами звірюватися перед жінками), але все ж таки повинна вона

сказати, котрі старшини перейшли з гетьманом і чи забрав він усі інсигнії з собою, чи деякі

залишив у Батурині, і де. Хоч те повинна йому сказати. ТІ То ж це за тайни? А для нього все-

таки важно знати одно і друге, та ще з її уст. Гетьманські інсигнії — не що-будь. Поминаючи їх

реальну вартість, вони при виборі нового гетьмана гратимуть велику ролю. Інсигнії в очах