Не вбивай. Батурин.

розпущеним у слині. Хто з ранених почував у собі силу, вертав назад у бій, хто ні, оставався під

муром, дожидаючи вислідів важкої боротьби. Не перечислилася Мотря. Москалі дійсно ще раз

наступили, і їх ще раз так само, і з неменшими втратами відперто. Доріжка від валу до воріт,

котрою вони наступали, так густо встелилася трупом, що салдати топтали по них, як по

подушках. Замість тупоту чобіт чути було зойки та стони, бо між трубами ще були й живі, тяжко

ранені, що конали під підривами своїх братів.

В батуринців вступала нова надія. Були й такі, що після відбитого приступу перелазили за

вал і, забуваючи про страх і небезпеку, виривали з рук московських трупів теплі ще мушкети,

відтинали від ременя або з ременем здирали порохівниці і щасливо вертали до своїх.

Гоститимуть ворога їх власними кулями і з їх власних рушниць. Хоробрий коваль з Гончарівки,

не маючи своїх, як він казав, кам'яних галушок, щоб ними затикати ненажерну пельку ворожу,

пробігав свою "армію", порядкував, роздавав роботу, заохочував, почував себе, як майстер

серед челядників у великій кузні.

— Лавами, браття, лавами — поміж лавами вільне місце лишіть, щоб ворожі кулі мали де

падати. І не густо в лавах лягайте, чим рідше, тим тяжче ворогові попасти!

В сю мить кількома лавами загатили дорогу. Десь і рискалі взялися, кождий для себе ямку

гребе, щоб голову за купиною сховати, бо так безпечніше.

Недавно ще товпа, схвильована, хоробрістю п'яна, але непевна й несвідома, що їй

робити, тепер відділ карний і справний, фаланга, котру переломити важко. Без крику і вереску

дикого, без лайки гидкої і без нікчемних прокльонів, певні своєї справи, з вірою у свої сили,