Не вбивай. Батурин.

чекають, коли ворог знов кинеться на них. Зайняті своїм ділом, забувають, що діється в городі і

на замку. Але чують, що в городі погано.

Нічого доброго не віщує цей божевільний гул.

Город, як вулкан перед вибухом, клекотить. А найгірше з супротивного боку. Мабуть, там

ворог теж. переломив вали і вдирається на пожарище. Загасить його кров'ю!

Не одному хотілося б бігти туди, помагати, бо там теж свої, може, й близькі, але про те

навіть не думай. Коваль пробігає між лавами, подає знак. "Готовись!"

Ворог ось-ось нахлине.

Коваль бачить, як за брамою вискакують і знов ховаються чорні ляльки, як у вертепі,

чимраз їх більше — хмара. А з тої хмари блискавки падуть. Москалі обстрілюють наших. Але їх

кулі переважно у людський вал влучають. Трупів за живих беруть. А все ж таки деяка куля і в

живого попаде.

Вже ранений той гончар, що так завзято головнями метав, а його гарний син віддав Богові

духа. Вже й ковалеві куля передірявила шапку і, мабуть, чи не задерла чуприни, але він не каже

нікому, щоб заколоту не було. Він тут вожд. А все ж таки вже не пробігає поміж лавами, а повзе,

скрадається, як тигр; кождої хвилини готовий до скоку.

Добре, що доріжка спускається вдолину. З кождої лави можна ворога брати на ціль.

Видно кождий його рух, крок, лави, як сходи, знімаються одна вище другої, а ворог удолині.

Перевалюється крізь браму, вже не стріляє так густо, наступає. В коваля теж мушкет, і в

Мотрі — вона біля його: