Не вбивай. Батурин.

Він останки своїх борців полуоборотом повертає управо, в напрямі валів і мурів, бо

несподівано з города наспіла йому визначна підмога — Чечель з сердюками.

Скільки їх? Чому кинули замок? Чому якраз туди звертаються? Невже ж їм у городі нічого

більше робить?

На всі ті питання Мотря не вміє відповісти, а думати над ними нема часу.

Чечель весь у крові, без шапки, в порванім контуші, роззвірений, страшний, як фурія, як

сам бог війни, з такою силою напер на москалів збоку, так нагло й несподівано для них, що їх

товпища зжахнулися, захиталися і мимо накликів своїх офіцерів, мимо усяких зусиль, щоб

вдержати їх у боєвім строю, подалися назад, лишаючи на місці чималі втрати в забитих і

ранених.

В Чечелеві лави вступає коваль зі своїми недобитками, дехто вспів і свого раненого

товариша потягнути за собою, скоро і без вагання, відбиваються направо й наліво, шаблями,

прикладами мушкетів, кидають бомби ручні і промощують собі шлях до валів, до того місця,

котре заздалегідь вибрав собі в своїй уяві Чечель і до котрого їх веде, поклавши все на одну

карту. Город занятий, для нього вже рятунку нема. Його здобула зрада, супроти якої безсиле

навіть найзавзятіше лицарство. Чечель хоче з останками хороброї залоги перебитися і

вискочити з твердині, перейти Сейм, а там уже, коли не гуртом пробиватися в поле, так хай

кождий спасається як може. Жаль козаків. Вони ще придадуться, а в городі чекає їх або

безцільна смерть, або допит і жахливі муки.

Сердюки сліпо йдуть за своїм хоробрим полковником, не питаючися, які в нього задуми і