Не вбивай. Батурин.

Його милість гетьман Іван Степанович Мазепа перейшов з п'яти тисячами козацького

свойого війська біля Оболоня ріку Десну і прохає побачення з його милістю королем шведським,

щоб з його потугами сполучити свої військові сили і ділити долю й недолю дальшої війни.

Гельм і Гілленштієрн слухали гарної і вправної латини гетьманського молодого післанця і

дивувалися, що козаки так вчено балакають і так політичне й шановливо поводяться, а що не

всього як слід розуміли, так довелось гетьманському аптекареві, котрого Орлик і Ломиковський

привели з собою, перекладати й розтолковувати дещо на німецьку мову.

— Вітаємо шановних панів, — відповів Гельм, — і тішимося тим, що вони отеє довели до

нашого відома. Просимо не дивуватися і не гніватися, що не віримо легко на слово, але війна

обережності вчить. Панове залишаться дорогими гостями в нашій вбогій і невигідній кватирі, а

ми пішлемо своїх людей до Оболоня, щоб провірити діло.

Орлика й Ломиковського залишили в світлиці й просили розгоститися. Незабаром

появилася й перекуска з тонким шведським пивом.

Гетьманські післанці дивувалися тому спокоєві, який царював у слободі за Орлівкою, в

котрій стояли два драгунські полки передньої сторожі шведського короля. Наші селяни не

виявляли тої тривоги, яка звичайно буває там, куди увійде вороже військо. Не чути було ні

розпучливих криків, ні плачу.

Шведські команданти перейшли до другої світлиці й нараджувалися хвилину, що їм

робити.

Орлик і Ломиковський, особливо ж цей перший, зробили на них гарне вражіння. Зразу