Не вбивай. Батурин.

Багато разів старався я, — говорив гетьман дальше, — відвернути його величність царську від

цих погибельних замірів для всього українського козацького народу, та добився хіба до того, що

й сам під царський гнів попав. Щоб рятувати вас і себе, переходжу до короля шведського. Він

обов'язується шанувати наші права, нашу державну самостійність і обороняти їх всіма своїми

силами перед посяганнями Москви. Згідні ви на те? — Куди поведеш нас, туди й підемо, —

відповідали ті, що стояли ближче.

— Браття! Наспів наш час, віддячимо москалям за їх довгочасне насильство над нами, за

всю їх неправду й жорстокість, оборонимо й забезпечимо на довгі часи нашу волю і наші

козацькі права. Прийшов-бо час скинути з себе ненависне ярмо і Україну зробити країною

вольною і від нікого не залежною.

— Добудемо волю Україні! — понеслось по обох берегах Десни.

— Ось до чого я вас кличу, браття, ось куди я вас веду. По волю й славу ідемо. Постійте

ж кріпко й хоробро, не подайте імені козацького в наругу. Бог і хоробрий король шведський да

будуть з лицарством козацьким українським!

— Дай Боже! Дай Боже! — гукали, підкидаючи шапками, козаки.

Ніхто не противився, хоч були такі, що надто вже привикли до ярма, воно вже їх і не

давило, не чули. Але й тих поривав гетьман своєю появою і своїм рішучим, самовпевненим

голосом. Одиниці йшли за настроєм загалу. А загал рад був тій зміні-ізміні. Не всміхалася їм

надія стрічатися в бою з хоробрим військом шведським, про котрого лицарські вчинки та воєнну

вправу ходило чимало всіляких, навіть перебільшених вісток і оповідань.