Не вбивай. Батурин.

довголітніми славними, але й коштовними війнами молодого, завзятого короля.

Драгуни, що стояли на сторожі, переняли гетьманських післанців і з зав'язаними очима

провели їх до Гельма й Гілленштієрна.

Шведське військо зустрічало їх мовчки, покоряючись силі та значінню білого прапора.

Гарні, породисті коні, пишне вбрання, як на війну навіть зарозкішне, і дорогоцінна збруя,

так приваблива для ока всякого вояки, відразу веліли догадуватися, що не будь-які гості прибули

отеє до попередньої сторожі армії його милості короля Карла. Це, що їм зав'язано очі, не

дивувало нікого, бо такий воєнний звичай. Чужі люди не повинні бачити і знати, що діється в

таборі. Це ж війна.

Щолиш на кватирі, в світлиці якогось старого двора, Орликові й Ломиковському

розв'язано очі.

Перед ними стояли полководці шведські Гельм і Гілленштієрн, здивовані несподіваною

появою невідомих гостей. По вбранню, по бритому обличчю, по цілому вигляді знати було, що

це не москалі. Що не поляки, цього теж догадувалися Кардові старшини, бо в їх армії була

шляхта польська, сторонники Станіслава Лещинського. Ясна річ — це козацькі старшини від

гетьмана Мазепи. Карлові генерали й полковники знали, що їх король переговорює з гетьманом

Мазепою, що гетьман стоїть за Десною і що від нього кождої хвилини можна сподіватися послів.

Але наслухалися також усяких фантастичних оповідань про Мазепині хитрощі і тому привітали

Орлика й Ломиковського чемно, але недовірливо, боячись якого хитрого, воєнного підступу.

Орлик в латинській промові з'ясував ціль свого приходу.