Не вбивай. Батурин.

ЦАРСЬКИЙ ПРИКАЗ

У Нових Млинах, містечку на річці Сеймі, три години їзди із Сосниці, світлійший князь

Меншиков довідався, що гетьман біля Оболоня переправився з кількома тисячами свого війська

за Десну.

Світлійший хвилювався. Його гарне обличчя поганіло від злості і від бажання помсти. Не

так сам вчинок гетьмана Мазепи бентежив світлійшого, як гризла його злість, що він, Меншиков,

дав себе підвести старому гетьманові. Меншиков їхав відвідувати вмираючого Мазепу в Борзні,

а цей труп за той час успів упорядкувати свої діла в Батурині, вивести з города до оборони не

конче потрібні війська й перевести їх за Десну.

— От чому-то, — гукав князь Меншиков, ходячи нервово по своїй кватирі. — от чому-то

Войнаровський вночі з п'ятниці на суботу так несподівано, і навіть не попрощавшися зі мною,

виїхав з Городка, залишаючи свої дорогі карети! Ось чому Мазепа на всі сторони висилав з

Батурина царських ратних людей. Аж тепер мені це ясно.

Світлійший сердився і нічого собі в цей мент так дуже не бажав, як дістати "ізмєнніка" в

руки, того старого, пережитого діда, що важився його, Меншикова, так підступно вивести в поле.

По дорозі в недалекий Макошин Меншиков пильно приглядався до людей, але ніякої

зміни не міг запримітити. Народ ніби нічого про вчинок свого гетьмана й не знав, ніякої

непокірливості, неприхильності, ані неслухняності не можна було помітити. От, як звичайно,

народ.

Мало того. Коли розійшлася вістка, що Меншиков у Макошині, стали до нього прибувати з