Не вбивай. Батурин.

Італієць пильно вдивлявся в гетьманове обличчя, в його дивні очі і в тую усмішку, якою,

здавалося, ні одно друге обличчя не всміхалося.

Так, так, це був гетьман Мазепа. Гетьман догадався, пощо приїхали шведи, і спитав:

— Що ж, пізнали? Мазепа чи ні?

— Так, ваша милосте, і під присягою міг би сказати, що отеє маю щастя розмовляти з

його милістю гетьманом України Іваном Степановичем Мазепою.

— Так тоді нема нам чого гаятися. Поїду з вами до панів Гельма та Гілленштієрна, перед

котрими засвідчите, що це я, не якийсь облудник-самозванець, що підшивається під моє ім'я і

під мою особу. Розгостіться, панове, а я ще побалакаю з моїми старшинами.

Гетьман попровадив гостя до похідного шатра, котре між тим розбито, а сам скликав

старшин на раду.

— Як же гадаєте, панове-товариство, — спитав. — Що мені тепер робити? Йти до

шведських командантів чи підіжджати на зустріч із самим королем? А може, в вас

є яка інша рада. Кажіть!

Старшини не надумувалися довго.

— Що тут багато радити, — казали, тривожно розглядаючись по широких полях і лугах

над Десною. Козацькі бистрі очі летіли мало що не до самого Сейму, бо лівий берег Десни був

рівний, злегка тільки схвильований гайками й очеретами, між котрими окривалися селища

людські. Не одному здавалося, що ось-ось — і висунуться московські патрулі, ось-ось — і

появиться погоня. Москалі, як помітять зраду, в першу чергу схочуть не допустити козацького