Не вбивай. Батурин.

війська до сполуки з армією шведською. Схочуть клином вбитися поміж них. Це перший і

найпростіший спосіб.

— Сказав аз, так кажи і буки, — говорили старшини. — Чим скорше сполучимося зі

славним військом шведським, тим для нас краще й безпечніше. Їдь, гетьмане, негайно до

передньої шведської варти, іншої ради ми й не знаємо.

— І я так собі гадаю, — відповів гетьман, почуваючи, що ступає отеє на шлях, з котрого

вже ніякого повороту нема й бути не може.

— Їдьмо!

Вибрав почот, котрий мав супроводжати його, дав прикази, куди і як двигнути військо, і сів

на коня.

Втомлений недугою, турботами й подорожними невигодами, сам собі дивувався, звідки в

нього береться стільки енергії.

Поки їх, поти й життя.

Свідомість важного моменту і почуття великої відповідальності за свій історичний вчинок

не пригноблювали гетьмана, а скорше підбадьорювали його.

— Їдьмо! — і він пустив свого коня, поскакав полями за сердюками з білою хоругвою.

Шведські команданти вистроїли своїх драгунів і повітали гетьмана Мазепу з почестями,

які приписував їх військовий устав при зустрічі чужого полководця і володаря землі, на котрій

вони стояли.

Заходяче сонце побачило гетьмана у шведів.