Не вбивай. Батурин.

faciunt amicos[3]. Тут Україна, а там Польща, тільки тоді можуть вони бути для себе добрими

сусідами й союзниками. А поки Польща сягає рукою по Чорне море, поти вона необачно

відбивається від Балтійського. Одно втратить, а другого не здобуде. В боротьбі з українським

степом вона обезсилиться до краю, не опанує своєї внутрішньої анархії, і скінчиться тим, що

Москва і їх, і нас проковтне в свій ненасичений шлунок.

— Але те саме, що сказали б українці про вашу милість, коли б ваша милість віддали

Правобережжя, скажуть поляки про короля Станіслава, якщо він згодиться його вам відступити!

— Pardon! В тім є велика ріжниця.

— Яка?

— Загарбане віддати а своє прогайнувати — це не все одно. До того, його милість король

Станіслав, кінчаючи давню польсько-українську ворожнечу, покладе підвалини під новий устрій

східної Європи. Помирені колишні вороги з'єдиняться і спільними силами відпиратимуть грізного

ворога від своїх границь. Як ні, то, як кажу, він і нас, і вас поневолить, одних і других зробить

своїми холопами й рабами. Цар Петро — це символ нової Росії, котра зі своїх болот і снігів

виступає на широку, європейську видівню, щоб на ній відіграти великодержавну, імперіалістичну

ролю. Балтійське і Чорне море, Карпати й Царгород — це ті границі, до котрих вона піде по

наших трупах. Король Станіслав, як людина умна й далекоглядна, як чоловік образований і

розуміючий історію, мусить послухати голосу розуму, а не крику короленят, котрі поза границями

своїх власних маєтків границь і добра Речі Посполитої не бачать.

— Нелегка річ робити щось проти волі панів і вельмож польських.