Не вбивай. Батурин.

або хоч дозволу від мене, регіментаря свойого? Нехай спрібує! Як бішену собаку, застрілю!

Орлик, зачекавши, аж перша хвиля гніву перекотиться, запримітив:

— Може, Ганський і не винуватий у тому. Може, гадав, що світлійший у порозумінню з

вашою милостю цей приказ видає.

— Так тоді чому до мене з листом не прийшов, чого носиться з ним, як з писаною

торбою? Це противиться регулямінам нашим, це понижує не тільки мою владу, але й честь

вашу. Прихвосні роблять таке, а не полковники, котрих я наділяю так щедро і маєтками, і

значеннями. Ганський нібито з панів, а хам він, холоп — от що!

Нова хвиля злості підкочувалася під серце старого гетьмана. Він цілий аж трусився.

_ Із такими людьми кажете ви мені починати якесь політичне діло, писати нову сторінку

історії? Ха-ха-ха! З такими людьми!

Гетьман сміявся так голосно, а старшини так тривожно слухали його прикрого сміху, що

не завважили, як замкненою вулицею до брами того дому, де була гетьманська кватира, під'їхав

віз. Почувся крик варти, і дежурний офіцер вибіг на ґанок. Орлик і Ломиковський пішли

подивитися, що за гість так пізно до гетьмана приїхав.

— З Винниці, — сказали, вертаючи в гетьманську відпочивальню, — якийсь Заленський

чи якось, козак чи шляхтич, не розбереш?

— З Винниці?.. Заленський? — аж скрикнув гетьман. — Ведіть його до мене, а самі

можете йти на вечерю. Пилипе, кажи перед світлицею поставити варту. Щоб мені туди ніхто не

входив. На твою відповідальність цей приказ видаю.