Не вбивай. Батурин.

місця і стояв, з тривогою дожидаючи громів з тієї хмари.

— Правда це? — спитав не своїм голосом гетьман.

— Як Бог на небі, правда, — відповів Ломиковський. — Не смів би я гетьманові мойому

брехати.

— А ти чув про це? — повернувся гетьман до Орлика.

— На жаль, чув, — відповів тривожно Орлик. — Танський, кажуть, вже й у похід

готовитися почав.

— Заки піде, як бішену собаку, застрілю, за непослух, за легковаження регіментаря

свойого!

Орлик пополотнів. Ломиковський і собі з крісла піднявся. Гетьман віддихав важко. Оба

вони боялися, щоб з ним не стався поганий припадок.

— Чом ти мені про цей лист не сказав перше? Ти ж нічого не смієш затаювати переді

мною? — гримав на Орлика Мазепа.

— Не було коли, ваша милосте. Чекав я, аж старшини розійдуться.

— На другий раз, не гаючись, кажи. Зі сну мене буди, від страви відривай. Це ж страшне,

нечуване, до правди не подібне. Світлійший щоднини бачиться зі мною, балакає про всілякі речі,

нібито радиться, а тут, поза мої плечі, полками моїми розпоряджається, накази людям мойого

регіменту роздає, ніби мене вже й на світі немає, ніби мене вже позбавлено влади й сили. Чи

чували ви про таке нахабство? Хто ж то без мого дозволу видасть Ганському гроші на шість

місяців уперед і харчі для його полчан? І питаюся я, як сміє Ганський йти, не діставши приказу