Не вбивай. Батурин.

велося судове слідство з Кочубеєм. Ніхто не знає, як журився Мазепа, коли цар казав своїм

людям розбирати це погане діло. Скільки ночей він недіспав, дожидаючи, чи не покличуть і його

до Смоленська та не поставлять віч-до-віч з донощиками. Їхати? Ні, того не зробив би Мазепа.

Він — і царський суд! Ані гадати...

Мазепа вже раз рішився був на небезпечний крок. Цар хотів приїхати до нього до

Батурина, щоб вияснити непорозуміння. Діло було погане. Доноси не без підстави. Гетьман

боявся, щоб гостина не перемінилася в суд над господарем. На той випадок приготовив 300

вірних сердюків. На даний знак мали почати бій. Але цар роздумався. Не приїхав. Потребував

грошей і війська. Лишив гетьмана в спокою. Чи й тепер цар із-за тої самої причини не вдає, ніби

він доносам не вірить. Мабуть, що так.

Але могло бути інакше. Гетьман не мав певності, чи Кочубей не переловив якого тайного

листа від Дольської до нього або від нього до неї і до Карла. За гроші все можна дістати. Один

писаний доказ, і ціле слідство повернулося б на інші шляхи, зрада Мазепи стала би

безперечним фактом. Його покликали б на суд. Це прискорило б діло. Гетьман, замість їхати до

царя, поїхав би до Карла. Розуміється, не сам, а з військом і старшинами.

Але до того він ще не готовий. Ще йдуть торги. Гетьман хоче виторгувати якнайбільше,

хоче пристати до нових союзників за ціну самостійності й неподільності України... Як летіти, то з

великого коня!

І гетьман усміхнувся. Щастя і тим разом не покинуло його. Цар повірив, а може, вдає, що

вірить у вірність гетьмана Мазепи. Кочубей заперечив свій донос. Іскра теж, і гетьман може