Не вбивай. Батурин.

вести народ до волі! Мойсей 40 літ провадив жидів до обітованої землі і помер, не увійшовши до

неї. «Чи не так зі мною буде?..»

Табор шумів. Він мав свої турботи. Сварився за їжу кождий хотів нових чобіт, кращої

свитки, гострішої шаблі молодшого, скоршого коня. Гетьман не бачив тут тієї одної гадки, того

спільного бажання, котре ніби сталевим ланцом споює табор і робить його нездобутим.

Почувалося, що тут що голова — то розум, що серце — то бажання.

Як важко на такім грунті будувати самостійну державу! Козаки, зроду хоробрі, але

невишколені і до послуху незвичні. Щоби з них зробити вправний, воєнний інструмент, на те

треба часу, треба, щоб полки привикли до себе, щоб вони стали товаришами долі й недолі, щоб

перейнялися одним воєнним духом. А тут що зведеш до купи якусь нову частину, так зараз цар

бере її для себе. А чого наші можуть навчитися від москалів? І куди одним і другим мірятися зі

знаменитими каролінцями — зі шведським жовніром і офіцером?

Тільки в сполуці з вишколеною і карною армією шведського короля-героя можуть козаки

зробитися гострим і невгнутим мечем у руках свого ідейного вожда. А поки цього нема, поти й не

може бути самостійної держави. Годі.

З котрого боку не дивився Мазепа, бачив, що перехід на сторону Карла конечний і

неминучий, хоч і як небезпечний. Вся трудність лежала в тім, як і коли зробити цей крок.

Старшини наглять, народ теж, а гетьман бачить, що ще не пора, що треба дальше збирати сили

і дальше окривати свою гадку, а між тим переговорювати з Карлом, щоб добитися якнайкращої

угоди. А воно так важко. От і тепер. На якийсь час треба було припинити всякі переговори, поки