Не вбивай. Батурин.

непорозуміння між поодинокими військовими частинами, рішав, мирив, картав і карав — скоро

вправно та бистро, що дивував усіх. «Голова!» — казали козаки. «Гетьман!» — доповідали

старшини. Великим умом підтримував своє значіння. Боявся одного — старості.

Коли б так справді занедужав і знемощів, коли б одної днини почув, що він старий, не

літами, а духом, що вже не має тої молодечої енергії, котрій дотепер завдячує так багато, о —

тоді було б погано. Гетьман навіть гадати не хоче, що тоді було б, бо знає, що ніхто не розмотав

би того клубка, який він тримає в своїй руці, ніхто не знайшов би виходу з великого українського

політичного лабіринту, котрий він так довго будував,

Сонце гріло. Бунчук непорушне висів над гетьманською головою. Прапор не розвівався з

вітром, не лопотів, як птах. Погода. Починається жара. Від коней і людей лягають фіолетні тіні,

білі сорочки сліпучо вражають очі, червоні шаравари горять.

Гетьман дальше обходить широкий табір

Все щось нового й небажаного.

Ось там, направо, біля головних воріт якась суматоха. Зчіпилися люди, гамір, крик, щось

деруть, ніби м'ячем перекидаються. Здалеку забуваєш, що це люди, здається. ніби жеруться

вовки.

Гетьман прискорює ходи. Підручний старшина біжить наперед. «Тихо там! Гетьман іде!»

Гамір тихне. Козаки розступаються. Менше сміливі зникають у товпі, цікавіші стають

кругом.

На землі рушається щось. Несміливо, крадьки підносить готову, — чоловік. Очей йому не