Не вбивай. Батурин.

Табор заметушився. Вилазять козаки з-під своїх возів; хто в кості грав, ховає їх у карман,

хто пив — пряче пляшку, як забагато випив, криється, щоб п'яним не лізти ясновельможному в

очі. За це сильно карають. В таборі впиватися не вільно, хоч крамарі з Білої Церкви здовж шляху

і собі розтаборилися, приманюючи козацькі душі до солодких чарок. Не один останнього рубля

пропив. А кілько червінців пішло до крамарських загрібущих рук! — почислить?

Гетьман головною вулицею проходить. Направо й наліво глядить:

— Здорові були, козаки! — кличе.

— Доброго здоровля ясновельможному пану гетьманові! — відповідають. Шапки вгору

летять, з пістолів палять.

При деяких частинах своя музика є: сурми, бубни, свирілі й бандури. Як гетьман коло

такої частини проходить — грають. Він любить музику, за нею не одного недобачить і недочує, а

в кождій частині, все одно в полку чи в сотні, є дещо такого, чого йому ні бачити, ні чути не

треба.

Йде туди, де свіжі охочекомонні стоять. Ще їх не бачив.

Приглядається, що за люди. Нічого собі: на полтавських та чернігівських хлібах

викормлені, степовими вітрами злеліяні, охотою помсти і кари розпалені. Заприсягає їх на

вірність. Болгарський архієрей присягу проводить. Він тепер або біля гетьмана, або з

гетьманськими листами. Негарний собою, та зате архієрей, не то що звичайний піп. І проповідь

по-нашому скаже, навчився. Ще й як! Ніби другий Теофан Прокопович, що на всю Україну

київським золотоустим славиться. Архієрей до вірної служби завзиває, церкві, вітчизні і