Не вбивай. Батурин.

дальше вести свої переговори з Карлом.

Веде і, мабуть, доведе до бажаного кінця. Біда тільки в тім, що Карло не слухає нікого.

Гетьмана теж. Покладається на свій власний розум. Змарнував кілька місяців на бездільному

постою і дав Петрові нагоду зібрати більше війська та краще вимуштрувати його. Петро не

дурний. Він учиться воєнної штуки від Карла. А це недобре. Найгеніальніший вожд, як

непотрібно перетягне війну, то може її програти, бо вороги освояться з його тактикою переймуть

секрети його побід.

Гетьман хоче, щоб Карло йшов на Москву, а він, мабуть, прямує на Україну. Це також

небажаний і небезпечний зворот. Союзник добрий, коли він здалеку, а ввійде в край, і з

союзника зробиться неприятелем, бо народ не любить чужого війська, яке б воно не було. Тепер

не люблять москалів, а прийдуть шведи, то й їх не любитимуть. І не дивуватися. Яке б не було

військо, а для народу тягар.

Гетьман умів думати і рівночасно, як машина, робити звичайне діло: приймати

звідомлення, давати розпорядки, підписувати канцелярські папери. Незвичайна енергія не

покидала його. Пригноблення після невдачі не тривало довго. Він скоро приходив до себе і

підносив голову вгору...

Ще наше не пропало!

Так було й тепер. Думки його йшли одною дорогою, а звичайна щоденна праця, праця

вожда в таборі котилася другими шляхами.

Гетьман вислухував жалоб на харчі, на оружне постачання, розглядав усякі