Не вбивай. Батурин.

регіментареві свому, бо — «що тобі з шаблі, коли правої руки не маєш, що з хоробрості, коли

вірності в тебе нема? Козак без вірності — що судном керми, що віз без коліс, що плуг без

леміша, сагайдак стріл, фузія без пороху і куль».

Козаки, присягнувши, добувають щабель і підходять цілувати хрест.

— В отсім хресті, — говорить архієрей, — частина творящого древа — пам'ятайте!

Гетьман в очі охочекомонним глядить. Не всякому з них видно. Не один тільки того жде,

щоб грабувать.

Дисципліни треба би тим людям, а на те часу нема. Хто його зна, чи не прийдеться нині-

завтра в похід виступати. Не ввік же Карлові у Радошковичах стоять. А рушить він, оді і цар

двигне свої потуги тоді й Мазепі треба йти.

Ця гадка більше всього тривожить Мазепу. Розуміє, що настане тоді рішаючий мент.

Сполучити останні свої сили з царськими військами — це значить, здатися на його ласку й

неласку. Та ще якої сполуки бажає собі цар! Він хоче, щоб Мазепа перейняв командування над

кінницею, значиться, не над своїми полками, а над мішаними московсько-українськими кінними

силами, між тим як піші українські полки підуть під команду Петрових генералів. Гаким чином

української армії не буде, а будуть тільки українські частини в московській армії. Finish Ucrainae!

З жалем і смутком дивиться гетьман на те море козацьких голів, що шумить кругом, на тих

здорових, рослих, гарних вояків, з котрими, здавалося б, світ цілий можна побити? — тільки

Україну визволити годі!

Пронизливі Мазепині зіниці бігали по козацьких обличчях і бачили на них усе, крім