Не вбивай. Батурин.

спитав гетьман і всміхнувся, бо шпигун виглядав дійсно сміховито. В одній сорочці, до котрої

притискав щось граціозно, ніби не соромився своєї наготи, а боявся, щоб йому не відібрали того

ріжка, який йому з цілого маєтку залишився.

— Та це він ріжок з табакою тримає, — відповіли козаки

— Та й табака якась диявольська, ніби перець у ній і вапно. Хто спрібував, чхає, ніби

носатина в нього. Він, мабуть, і не наш. Дряхлий, тіло м'ягке і кість тонка — чи не шляхтич який!

Гетьман глянув і мусів признати козакам правду. Шпигун на козака не скидався. Казав

йому дати шаравари і кобеняк і відвести до свого шатра.

Писареві тієї сотні, на котрої території збулося це кровопролиття, велів розслідити справу

й подати звідомлення до полкової канцелярії.

Вертаючи в шатро, думав над тим, як тяжко втримати карність на війні, коли в таборі

діються такі безправства

Поняття самосуду над злодієм, зрадником і шпигуном так глибоко вкорінилося в психіку

народну, що важко вирвати його з корінем.

ШПИГ

— Ось і він! — сказав Орлик до гетьмана, наближаючися до. окопів, які ділили

гетьманову кватиру від решти табору

Поміж двома сердюками стояв середнього росту чоловік, вже немолодий, з хитрими

очима, що гляділи з-під лоба, як у зловленого до клітки звірка.

Він уже подобав на чоловіка, був обмитий і причесаний падко. Тільки лиця поцарапані і