Не вбивай. Батурин.

Москву.

Отець Никанор ще раз перехрестився тричі, ще раз поцілував образ, який піднесла йому

Кочубеїха, і з запалом в очах впевняв наказного гетьмана, що він муки та смерть потерпіти

готовий для спасення душі своєї, для церкви святої православної та за православного царя.

Кочубей випровадив ченця до його світлиці, Кочубеїха стояла задумана, притуляючи

образ Розп'яття до свого повного лона.

Думки її вірлом бистрокрилим високо попід хмари неслися.

Нараз у третій покій, крізь двері, котрими її чоловік пропустив Никанора, увійшла Мотря.

Любов Федорівна глянула, стрепенулася і образ на землю опустила. Впав, і стара

струпішіла дошка розкололася на дрібні тріски. Порохно обсипало шовкову юбку Кочубеїхи.

Присіла, позбирала тріски і побігла з ними в свої покої.

Кочубей теж сильно здивувався, побачивши доньку, котра так несподівано, і то вночі,

приїхала до нього. «Чи не посварилася з чоловіком і не втікла до батька, як колись від батька до

гетьмана втікала?» — погадав собі.

Але Мотря заспокоїла його.

— Іван казав поздоровити вас, тату.

— Як же він?

— Дякувати Богові, здоровий. Збирається вертати до служби.

— Чому ж тоді не заждала й не приїхали вдвійку?

— У мене важне діло, тату, до вас і до мами; важне і пильне.