Не вбивай. Батурин.

тепер, захитався в душі. Чи не піти за радою Мотрі? Ще час, ще до царя не дійшов його донос, а

Мазепа, хоч і довідається, так простить, як не раз прощав йому і другим.

І в його душі ворушилося прикре почуття зради свого старого товариша і колишнього

однодумця та співробітника не одного політичного задуму. До того ще й погане прочуття не

давало йому спокою, відтручувало від жінки і наближало до доньки.

Але якраз у цей мент зі свічкою в руці появилася на порозі світлиці Любов Федорівна, а

побачивши доньку біля батькових ніг, крикнула:

— Мотре!

Мотря встала і підійшла звітатися з мамою.

— Яке лихо пригнало тебе під ніч? — спитала Любов Федорівна. Нерадо побачила

доньку під одною стріхою з отцем Никанором, саме тоді, коли рішалося так важне для неї діло.

— Не лихо, а велика тривога пригнала мене до вас.

— Тривога?

— Батько знає яка.

Любов Федорівна глянула на мужа. Цей сидів, як без ума, закривши очі руками. Не

відзивався.

— Василь Леонтійович! — гукнула на нього Кочубеїха.

Мовчав...

— Позакладало тобі! — повторила злісно.

Ані слова...