Не вбивай. Батурин.

шведом і поляками, зі сходу бунти й повстання, з півночі Москва, від полудня татари, всередині

росте невдоволення проти панів і дуків, незгода голову підносить.

Важка журба за будучину рідної землі захмарювала щастя молодого подружжя.

— Як ти гадаєш. Метре, — питав Чуйкевич своєї дружини, — скоро поїдемо ми в

Ковалівку і заживемо спокійно чи, може, й не діждемося нашого тихого щастя?

— Якщо маю тобі правду сказати, — відповіла Мотря, — то я на те не маю надії. Чомусь

мені здається, що нас ще не одно таке чекає, чого ані розумом не збагнеш, ні серцем не

прочуєш.

— І не страшно тобі?

— Ні раз. Для мене страшна тишина перед бурею, а не сама буря. Такої тишини, як ось

тепер, я витримати не можу; пригнічує мене. Краще хай громи б'ють, хай блискавки осліплюють

очі, хай вітри торощать дерева старі, — що марне і гниле, хай гине, ради нового і здорового.

— Ти все така, як колись була, Мотре. Не змінило тебе подружжя зі мною.

— Ніщо мене не відмінить, Іване.

— А все ж таки був час, коли ти інакше виглядала.

— Гадаєш, у Бахмачі?.. Так... Не окриваюся... Зі мною діялося тоді щось таке, чого і

сказати не вмію.

— Ти була задивлена в нього і захоплена його появою.

— А ти б то ні?

— Так, Мотре. Гетьман мав і має наді мною велику силу. Я щире відданий йому.