Не вбивай. Батурин.

часом стрінувся зі звичайною міщанською чи там хуторянською трусливістю, зі страхом, щоб, не

дай Боже, посягаючи по велике, не втратили малого. До того Орлик доторкнувся дуже вразливої

струни в душі гетьмана Мазепи, а саме монархічного принципу. Гетьман розумів, що з

московським царем може успішно боротися тільки український володар, гетьман з атрибутами

монарха, котрий вислухує гадок своїх приближених людей на те, щоб опісля рішення його було

прийняте і сповнене безумовно й безкритично. А тут Орлик життєве рішення свого володаря-

гетьмана подає в сумнів, цей Орлик, від котрого він має право вимагати куди більше, ніж від

усякого другого.

Мазепа спалахнув, але, як звичайно, так і тепер, він скоро пригасив свій гнів і відповів

більш хитро, ніж гнівливо:

— Яйця курку не вчать! Дурень я був би, коли б відступив від царя перше, ніж треба; не

відчахнуся я, поки не побачу конечної потреби. Ще в Жовкві доводив я цареві про те, що коли

Карло піде на Московську державу, а Станіслав попростує на Україну, так не з нашими потугами,

не з нашим обезсиленим військом оборонятися від поляків і шведів. Тому я й просив тоді царя,

щоб він на такий припадок дав нам у допомогу хоч десять тисяч війська, так як ми не раз

допомагали йому. І знаєш, що мені відповів цар?

— Що? — спитав Орлик.

— «Не то, що десять тисяч, але й десять чоловіка не можу я тобі дати», — відповів цар.

Щолиш тепер зрозумів Орлик причину гетьманового рішення. Україна помагала й помагає

цареві, не жалуючи десяток тисяч свого війська, а коли б на неї ворог напав, тоді вона й