Видно, вже не раз доводилося Євгенії Дем’янівні виконувати обов’язки дозорця.
Не задаючи ніяких запитань, вона кивнула головою, одяглася і разом з сином – хлопчиком років п’яти – та Ігорком вийшла з хати.
– Мучиться зі мною, бідолашна! – з глибоким сумом промовив Тризна, дивлячись услід дружині, і почав крутити цигарку з махорки.
– Навіщо ви курите?
– Яка різниця! – Гнат Несторович безнадійно махнув рукою.
До кімнати повернувся Ігорьок і повідомив, що на вулиці нікого не видно.
Гнат Несторович повів Ожогіна у двір, огороджений з одного боку цегляною, а з другого – дерев’яною стіною. В глибині двору стояв великий, позеленілий від часу і покритий мохом рублений сарай з драбиною, що вела на сінник.
Тризна підійшов до собачої будки. Побачивши стороннього, пес люто загарчав.
– Свій, Вірний, свій, – заспокоїв пса Гнат Несторович і відсунув будку вбік.
Під нею виявилися дерев’яні підйомні двері, замасковані сіном.
– Колись погріб був, а тепер ми його для іншої мети пристосували, – пояснив Гнат Несторович і підняв двері. – Лізьте, а я потримаю.
Дерев’яна драбинка на вісім-десять щаблів круто повела вниз. Ожогін зробив кілька кроків і зупинився перед дерев’яною стіною. Виявилось, що це двері, які безпосередньо ведуть у погріб.
Гнат Несторович відчинив їх, і Ожогін побачив людину, освітлену двома коптилками. Вона сиділа в кутку за невеликим столом і слухала радіо.
– Знайомтесь: Леонід Ізволін.
Глянувши на прибулих, юнак поправив навушники, продовжуючи щось записувати на аркуші паперу.
– Зараз про новини дізнаємось, – сказав Тризна і присунув Микиті Родіоновичу порожній ящик.
Ожогін сів, обвів поглядом приміщення. В погребі було тепло.
За столом, впритул до задньої стіни, стояв широкий дощаний тапчан з матрацем і подушкою. Тапчан був великий, і Микита Родіонович подумав, що зробили його, мабуть, тут – пронести тапчан через отвір у погріб було неможливо. В стінах виднілися глибокі квадратні ніші, а в них – пресований тол, амонал, капсулі, детонатори, мотки запального шнура, ручні гранати, запалювальні кульки. На дерев’яному кілочку, вбитому в стіну, висіли два дробовики, радянська напівавтоматична гвинтівка і німецький автомат.
– Наша святая святих, – сказав Гнат Несторович, стримавши кашель.
– Небезпечно? – спитав Ожогін, кивнувши в бік ніш.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 44. Приємного читання.