Розділ «Епілог»

Минуло кілька років…

Експрес, залишивши позаду російські простори і такі схожі на них польські пейзажі, швидко мчав на захід. Довгий шлейф із диму й пари, то густо-чорний, то сірий, тягнувся слідом, слався по дахах вагонів, залітав у вікна і безслідно танув у синяві серпневого дня.

– Одер! – голосно сказав хтось.

І всі, хто сидів, лежав, читав, спав, потяглися до вікон. Поїзд пересікав кордон Німецької Демократичної Республіки.

Андрій та Алім – делегати від московського студентства на Всесвітній фестиваль молоді і студентів – теж підійшли до вікна і стали дивитись. Ось вона, Німеччина, та сама, звідки прийшла страшна війна, що залила кров’ю землю, спустошила міста й села… Друзі мовчали, згадуючи важкі картини недавнього минулого.

… Опівдні, у спеку, поїзд ввійшов до заскленої галереї Східного берлінського вокзалу і застиг біля перону. Заграв оркестр, долинув шум вітальних голосів.

Андрій і Алім, схвильовані, зупинилися біля виходу.

Вибратися з вагона було не так просто: перон заповнили тисячі юнаків і дівчат. Вони обіймали гостей, тиснули їм руки, підносили квіти.

Зазвучав гордий, бойовий Гімн демократичної молоді. Здалося, що перон розширився і навколо стало ще світліше, красивіше, святковіше.

… Напередодні відкриття фестивалю друзі прийшли на Потсдамську площу, на нічим не позначений і не окреслений кордон двох зон – західної і східної.

На тому боці юрмилася молодь, чулися вигуки суперечки. Вулицю перегороджували штуммівські поліцаї, які не пропускали у східний сектор Берліна. Вгодовані, озброєні пістолетами і кийками, вони відтісняли натовп, а він усе зростав і зростав. Молоді руки міцно тримали й піднімали високо над головою червоні прапори, плакати з зображенням голуба миру.

Зростав натовп, зростало напруження, зростав шум голосів… Перед поліцаями розгорнувся і замайорів на вітрі великий голубий прапор.

Прапороносець – засмаглий чоловік років тридцяти, з закачаними рукавами – подав команду:

– За мною! Хай живе мир у всьому світі! – і зробив крок вперед.

Усі заспівали. Натовп заворушився. Утворилася струнка колона. Поліцаї в заміщанні відступили, ланцюг розірвався, і колона вступила у східний сектор.

– Так було і в червні, у день всенімецького зльоту молоді, – сказав юнак, який стояв поруч з Андрієм. – Вони й тоді намагалися нас роз’єднати, а молодь прорвалася… Вагнер, здрастуй! – кинувся він назустріч прапороносцю, що наближався.

– Здрастуй, Едуард! – озвався той, витираючи спітніле обличчя.

– Прийшли?

– Як бачиш.