– Навіть і в цьому випадку.
Полковник простягнув руку через стіл. Юргенс подав йому фотографію. Марквардт на якусь мить затримав на ній свій погляд, потім поклав на стіл перед Ожогіним. Це була фотографія Микити Родіоновича.
– Пишіть, я буду диктувати. – Він подав Ожогіну свою авторучку. – «Дорогий Костю! Посилаю свою копію з моїм найкращим другом. Допоможи йому в усьому. Я зобов’язаний йому життям». – Марквардт наліг грудьми на стіл, вдивляючись у те, що писав Микита Родіонович, потім додав: – «Як я живу, він докладно розповість…» Поставте свій підпис…
Відразу ж після того, як Ожогін залишив кабінет, служник пропустив туди високого на зріст, широкоплечого чоловіка.
Зупинившись посеред кабінету, він витягнув руки по швах і відрекомендувався:
– Ібрагімов Ульмас – Саткинбай.
Марквардт мовчки вказав на крісло. Саткинбай сів. Це був уже літній чоловік, років за сорок, але без жодної сивини в блискучому чорному волоссі. Втупивши нерухомий погляд у підлогу, він чекав початку розмови.
– Коли ви залишили батьківщину?
– У двадцять четвертому році.
Юргенс пояснив:
– Його батько був ханським радником, а потім басмацьким курбаші і загинув од рук. червоних.
– Кур-ба-ші… кур-ба-ші… – поглядаючи на стелю, промовив полковник. – Це…
– Командир окремого басмацького загону, – підказав Юргенс.
– Скільки вам було років, коли ви залишили батьківщину? – спитав Марквардт.
Саткинбай потер рукою лоба, подумав, потім сказав:
– Мабуть, двадцять.
– Зараз вам тридцять дев’ять?
Саткинбай ствердно кивнув головою.
– Готові повернутися на батьківщину?
– Готовий. – Саткинбай відповів без особливого ентузіазму, і це помітив Марквардт, який стежив за ним.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 48. Приємного читання.