Розділ «Частина перша»

– Його батько був ханським радником, а потім басмацьким курбаші і загинув од рук. червоних.

– Кур-ба-ші… кур-ба-ші… – поглядаючи на стелю, промовив полковник. – Це…

– Командир окремого басмацького загону, – підказав Юргенс.

– Скільки вам було років, коли ви залишили батьківщину? – спитав Марквардт.

Саткинбай потер рукою лоба, подумав, потім сказав:

– Мабуть, двадцять.

– Зараз вам тридцять дев’ять?

Саткинбай ствердно кивнув головою.

– Готові повернутися на батьківщину?

– Готовий. – Саткинбай відповів без особливого ентузіазму, і це помітив Марквардт, який стежив за ним.

– Де жили весь час?

Саткинбай, не кваплячись, розповів, що з тридцять четвертого року він живе в Німеччині, до того три роки був у Туреччині, звідки його вивіз німецький капітан Циглер, а в Туреччину потрапив з Ірану. В Туреччині залишився його старший брат – співробітник емігрантської газети.

Знову заговорив Марквардт. Він попередив Саткинбая, що їхати доведеться надовго і осісти як слід. Те, що треба зробити, вимагає не одного року. Необхідно освоїтись у новій обстановці, відновити старі зв’язки, завести нові. Докладно з ним буде говорити пан Юргенс, а він хоче звернути увагу на основне. Головне завдання Саткинбая – підшукати надійних людей, здатних виконати будь-яке доручення.

– Друзі в Узбекистані у вас є? – спитав Марквардт.

– Є, – відповів за Саткинбая Юргенс. – Наприкінці листопада були скинуті два чоловіка.

– Добре. Дамо ще зв’язок, який треба використати. На вашій батьківщині живе російський інженер Ожогін, брат якого, як і ви, служить Німеччині. Треба знайти його і передати цю фотокартку…

– Ожогін і Грязнов вами перевірені? – звернувся Марквардт до Юргенса, коли Саткинбай вийшов.

Юргенс потер пальцями перенісся.

– Особливої перевірки, на мою думку, не треба, адже вони з’явилися з власноручним листом Брехера. Не вірити Брехеру я не маю підстав…

– Це ще нічого не означає, – обірвав його Марквардт.