– Відправляйте! Відправляйте! – кричав він комусь.
Комендант був кровно зацікавлений у найшвидшій відправці ешелону і розвантаженні вокзалу. Маленький паровоз дав тоненький свисток, рвонув кілька разів ешелон, але він був надто перевантажений і не рушив з місця.
З окремих вигуків автоматників можна було зрозуміти що всім пропонують злізти, а коли ешелон рушить, сісти знову. Іншого виходу не було. Боязко поглядаючи на небо, солдати висипали на платформу. Паровоз надривно закректав і потягнув за собою вагони. Всі кинулися до них. Зчинилася штовханина і бійка. Нарешті останній вагон ешелону зник за зруйнованою водокачкою, залишивши на колії тіла розчавлених і понівечених.
– Прибрати їх! Швидше прибрати! – кричав комендант.
На пероні, в супроводі групи автоматників, появилися Юргенс і начальник гарнізону – високий полковник.
– Коменданта на перон! Коменданта на перон! – пролунала команда.
Комендант вискочив з дерев’яного, наспіх зробленого бараку і, побачивши незвичайного гостя, прискорив кроки. На ходу він поправляв мундир, портупею, кобуру.
– Що від вас вимагав пан Юргенс? – холодно спитав полковник.
Комендант, не моргнувши оком, збрехав, що Юргенс вимагав паровоз. Юргенс пересмикнув плечима. Помітивши його хвилювання, полковник попереджувально підняв руку.
– Саме цього він вимагав? – спитав він і, розмахнувшись, ударив коменданта по обличчю. – Якщо вагон пана Юргенса не буде причеплений до першого від’їжджаючого ешелону, я вас розстріляю, – сказав він холодно і, повернувшись на каблуках, пішов з перону.
Комендант гаряче намагався щось пояснити Юргенсу. Той не дослухав і різко перебив:
– Дайте мені людей… десяток, не менше… і тоді не потрібний буде ваш паровоз. Вони самі докотять вагон.
Комендант побіг. Юргенс важко зітхнув, вийняв портсигар, закурив.
Через п’ять хвилин комендант знову з’явився у супроводі дванадцяти солдатів.
– Ходім, – сказав Юргенс і, легко стрибнувши з перону, пішов по шпалах.
Вагон, виділений для Юргенса, стояв біля занедбаної, віддаленої на кілометр від вокзалу платформи, де до війни розвантажували дерево, і це, власне, врятувало й самого Юргенса, і Ожогіна, і Грязнова.
Радянські штурмовики з настанням темряви з’явилися так несподівано, що ні сирена, ні зенітки, ні прожектори не встигли попередити про їх наближення.
Разом з Юргенсом та його служником, який займався укладанням речей у вагон, Ожогін і Грязнов залізли у вузьку трубу під полотном залізниці і просиділи там цілу годину.
Коли затихли вибухи і зникли літаки, вокзал палав, наче величезне багаття. Ні про який від’їзд у найближчий час нічого було й думати…
Ніч пройшла в очікуванні нового нальоту, але його не було. Вранці почали вантажитись. Речі укладали в довгий, старого зразка, пасажирський вагон. Боячись нового бомбардування, ешелон формували швидко, без звичайної тяганини. Маневрового паровоза, як і вчора, не знайшлося, тому вагон Юргенса довелося перевезти на вокзал з допомогою солдатів. Радіоапаратура, документи, гардероб, продукти – все це зайняло кілька купе. Інші купе були в розпорядженні Юргенса.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 131. Приємного читання.