Частина перша

Брянцев Г. Таємні стежки

Вісті він приніс невеселі: з рук партизанів вирвався зрадник Зюкін, і його поява в місті загрожувала провалом Грязнова й Ожогіна. Сашурка мав прийти значно раніше, але несподівані обставини змусили його змінити маршрут.

. – Не бути б щастю, та нещастя помогло! – сказав Сашурка і гірко посміхнувся. – На півдорозі в болото потрапив. Сам так-сяк виліз, а торбину з харчами втратив. Довелося гаку дати і зайти в село Соснівку, там наш зв’язківець Пантелійович старостою. І добре, що зайшов, – Зюкін теж у Соснівці виявився. Не добрався до міста: сипняк звалив його. Одним словом, звір і мисливець в одному місці опинились. Я подумав, порадився з Пантелійовичем і вирішив не квапитись: адже вся справа в Зюкіні, а він у мене перед очима. Хотів там із ним поквитатись, але не вийшло: в Соснівці нікого з наших, крім Пантелійовича, немає, а Зюкін хитрий і обережний. Видно, боїться вдруге до наших рук потрапити – знає, що вже не вирветься. Живе в хаті старшого поліцая і без нього нікуди носа не показує. Після хвороби тільки двічі виходив на прогулянку.

– Виходить, ти в обличчя цього Зюкіна добре знаєш?

– Звичайно.

– Чого ж ти залишив Соснівку і не дочекався, поки піде Зюкін?

Сашурка пояснив: він і Пантелійович прийшли до висновку, що далі чекати, поки Зюкін піде, немає рації: по-перше, невідомо, коли він залишить Соснівку; по-друге, довге перебування в ній Сашурки може викликати підозру до нього і Пантелійовича. Домовились, що як тільки Зюкін піде в місто, Пантелійович постарається випередити зрадника, потрапити до Ізволіна і попередити Сашурку…

На дворі вже розвиднілося. З-під ковдри, що висіла на вікні, вузькими смугами пробивалося бліде ранкове світло. Денис Макарович зняв маскування, погасив коптилку. Настав ранок, похмурий, туманний.

… Рано вранці до будинку, в якому мешкали Ожогін і Грязнов, підійшло маленьке старченя в порваній одежі, з брезентовою сумкою через плече і настирливо постукало тоненькою хворостинкою у вікно.

Підійшовши до вікна, Грязнов пізнав Ігорка.

– Микито Родіоновичу, – тихо покликав він Ожогіна, – Ігорьок прийшов.

З Ізволіним була домовленість: коли йому терміново потрібний буде Ожогін, він пришле Ігорка, який, щоб не викликати підозрінь, одягнеться жебраком.

– Винеси йому шматок хліба і скажи, що за півгодини я прийду, – попросив Микита Родіонович Андрія.

Відпустивши Ігорка, Грязнов зайшов у кімнату. Микита Родіонович стояв над чемоданом, тримаючи в руках носову хусточку із слідами сажі.

– Андрію!

– Чого?

– Іди-но подивись…

Сажа була розсипана по білизні. Не було сумніву в тому, що чемодани на цей раз оглядала хазяйка, яка повернулася з села

… Сашурка спав так солодко, що ні Ізволін, ні Ожогін не наважились його турбувати.

Микита Родіонович довго стояв над ним і згадував партизанський табір і бойових друзів. Як вони живуть? Які провели операції? Де стоять? Побувати б у них, наговоритися досхочу з Кривов’язом, поблукати по лісу, посидіти біля багаття… Ліс… Ще живуть в пам’яті всі події, ще не забуте жодне обличчя. Яким близьким і рідним здається сонний Сашурка! А час біжить. Змінився і Сашурка. На його доброму, лукавому обличчі залягли зморшки.

Вісті, які приніс Сашурка, викликали тривогу. Як можна було проґавити зрадника? Хто винен у злочинній халатності?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 41. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша
  • Частина друга

  • Частина третя

  • Епілог