Тут же підкрадалось і інше почуття – хвилювання. Як відвернути загрозу? Чи зуміє Пантелійович випередити зрадника? Чи зуміють вони вчасно прибрати з дороги Зюкіна? Сашурку відпускати не слід: може згодитись. Він третя людина, крім Ожогіна і Андрія, яка знає зрадника в обличчя.
Микита Родіонович і Ізволін склали план дій і вирішили встановити стеження за будинком Юргенса.
X
Морозний ранок висів над містом. Сніг не падав, але в повітрі блищали, переливаючись у променях сонця, яке вже не гріло, міріади сріблястих зірочок.
Ожогін ішов по встеленому снігом тротуару, не гублячи з виду Ігорка. Хлопчик крокував швидко і впевнено, не оглядаючись, не зупиняючись. Він вивів Микиту Родіоновича на околицю міста. Тут уже не було тротуарів, дорога з протоптаними пішоходами стежками вела на вигін. Вдалині чорніли контури соснового бору. Невеликі дерев’яні будинки з палісадниками, обгороджені тинами, стояли віддалік один від одного.
Більшість дерев було вирубано на паливо. З-за тинів сиротливо виглядали молоді деревця.
Ігорьок зупинився біля невеликого будиночка, що виходив трьома вікнами на вулицю, сів на лавці біля воріт і підняв краї своєї ушанки. Це був умовний сигнал. Ожогін пішов повільніше. Ігорьок підвівся з лавки, минув ще кілька будинків і повернув назустріч Микиті Родіоновичу – він перевіряв, чи немає за Ожогіним «хвоста». Впевнившись, що вулиця порожня, Ігорьок шмигнув у двір. Слідом за ним рушив Микита Родіонович.
У дворі їх зустрів дзвінким гавканням невеликий кудлатий пес. Він рвався з прив’язі і кидався до хвіртки.
На гавкіт з будинку вийшов високий, худий чоловік. Судячи з опису Ізволіна, це був Гнат Несторович Тризна. Він був у старому шерстяному светрі і спортивних штанях, заправлених у чоботи. Великі очі його горіли якимсь внутрішнім вогнем.
– Вірний! На місце! – крикнув Тризна і, схопившись рукою за груди, закашлявся. (Пес слухняно закрутив кудлатим хвостом і поліз у дерев’яну будку). – Проходьте в хату, а то він не заспокоїться.
Будинок складався з двох кімнат і передньої. Всередині було чисто, затишно.
Тризна посадив гостей у першій кімнаті і заговорив. У нього був приємний, грудний голос.
– Товариш Ожогін?
– Так…
– Говорив мені про вас Денис Макарович… – Тризна подивився на Ожогіна довгим, уважним поглядом. – Обіцяли передавач налагодити?
– Спробую.
– Що ж, коли розумієтесь на цьому, налагодите. Ми з пекарнею теж спробували – і вийшло…
Гнат Несторович розповів, що пекарня вже почала працювати і випікає раз на добу хліб по нарядах міської управи. Тризна в ній на правах головного пекаря і завідуючого. Допомагають йому двоє.
– Підкоп під однією кімнатою? – поцікавився Микита Родіонович.
– Під трьома. Я там всюди нори поробив. І чути все від слова до слова. Правда, підлога стара, дуже скрипить, коли ходять.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 42. Приємного читання.