Частина перша

Брянцев Г. Таємні стежки

– А хто свій? – перепитав Ізволін.

– Пустіть – дізнаєтесь.

Денис Макарович поволі опустив ковдру, засвітив коптилку і рушив до дверей. Хвилювання посилювалося з кожним кроком. «Хто? Чого?» – непокоїла тривожна думка. На мить Ізволін затримався біля порога, потім рішуче відкинув защіпку і відчинив двері.

З вулиці війнуло холодом. Ізволін машинально застебнув комір сорочки і виглянув за двері. З темряви виринула невиразна постать. Чоловік наблизився до дверей. Денис Макарович виразно розглядів його. Він був одягнутий у німецьку шинель з нарукавником поліцая, на голові шапка-ушанка. «Що за чорт! – подумав Ізволін. – Чого треба поліцаю?»

– Не пізнаєте, Денисе Макаровичу? – стомлено промовив незнайомий, сходячи на ґанок.

– Ні, – відповів Ізволін.

– А я вас відразу пізнав по голосу.

Ізволін промовчав. Він марно намагався пригадати, де міг зустрічатися з цією людиною.

– Пройдіть, – сухо сказав Денис Макарович і притулився до одвірка, пропускаючи гостя в кімнату.

Коли двері зачинились, незнайомий зітхнув і попросив води.

Ізволін повернувся в передню і приніс ківш з водою. Гість жадібно припав до нього і, не відриваючись, осушив.

– Ну от, тепер можна і розмовляти…

Денис Макарович взяв порожній ківш і зупинився біля стола.

– Я прийшов із запитанням… Одна людина цікавиться: коли будуть вареники з вишнями?..

– Коли привезеш Інокентія, – спроквола, прагнучи стримати хвилювання, відповів Ізволін, підійшов до гостя і міцно потиснув йому руку: – Від самого?

– Від самого… Сашурку пам’ятаєте, шофера, разом з Інокентієм тоді приїжджав? Ну, оце я і є… – Гість провів рукою по зарослому обличчю. – Справа є, – додав він тихо, – серйозна справа.

Денис Макарович присунув стілець, сів поруч Сашурки і нахилив голову:

– Можеш говорити, чужих – нікого.

Гість, не кваплячись, почав розповідати про те, що привело його в місто. Він говорив напівпошепки. Ізволін слухав уважно, і чим більше подробиць розповідав Са-шурка, тим серйознішим ставало обличчя Дениса Макаровича.

– Мене вже, напевне, Інокентій Степанович у розход списав. Незабаром півтора місяця буде, як я з ним попрощався. Розраховував днів за десять обернутися, та не вийшло, – промовив Сашурка.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 40. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша
  • Частина друга

  • Частина третя

  • Епілог