– А хто свій? – перепитав Ізволін.
– Пустіть – дізнаєтесь.
Денис Макарович поволі опустив ковдру, засвітив коптилку і рушив до дверей. Хвилювання посилювалося з кожним кроком. «Хто? Чого?» – непокоїла тривожна думка. На мить Ізволін затримався біля порога, потім рішуче відкинув защіпку і відчинив двері.
З вулиці війнуло холодом. Ізволін машинально застебнув комір сорочки і виглянув за двері. З темряви виринула невиразна постать. Чоловік наблизився до дверей. Денис Макарович виразно розглядів його. Він був одягнутий у німецьку шинель з нарукавником поліцая, на голові шапка-ушанка. «Що за чорт! – подумав Ізволін. – Чого треба поліцаю?»
– Не пізнаєте, Денисе Макаровичу? – стомлено промовив незнайомий, сходячи на ґанок.
– Ні, – відповів Ізволін.
– А я вас відразу пізнав по голосу.
Ізволін промовчав. Він марно намагався пригадати, де міг зустрічатися з цією людиною.
– Пройдіть, – сухо сказав Денис Макарович і притулився до одвірка, пропускаючи гостя в кімнату.
Коли двері зачинились, незнайомий зітхнув і попросив води.
Ізволін повернувся в передню і приніс ківш з водою. Гість жадібно припав до нього і, не відриваючись, осушив.
– Ну от, тепер можна і розмовляти…
Денис Макарович взяв порожній ківш і зупинився біля стола.
– Я прийшов із запитанням… Одна людина цікавиться: коли будуть вареники з вишнями?..
– Коли привезеш Інокентія, – спроквола, прагнучи стримати хвилювання, відповів Ізволін, підійшов до гостя і міцно потиснув йому руку: – Від самого?
– Від самого… Сашурку пам’ятаєте, шофера, разом з Інокентієм тоді приїжджав? Ну, оце я і є… – Гість провів рукою по зарослому обличчю. – Справа є, – додав він тихо, – серйозна справа.
Денис Макарович присунув стілець, сів поруч Сашурки і нахилив голову:
– Можеш говорити, чужих – нікого.
Гість, не кваплячись, почав розповідати про те, що привело його в місто. Він говорив напівпошепки. Ізволін слухав уважно, і чим більше подробиць розповідав Са-шурка, тим серйознішим ставало обличчя Дениса Макаровича.
– Мене вже, напевне, Інокентій Степанович у розход списав. Незабаром півтора місяця буде, як я з ним попрощався. Розраховував днів за десять обернутися, та не вийшло, – промовив Сашурка.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 40. Приємного читання.