Частина перша

Брянцев Г. Таємні стежки

Гнат Несторович знизав плечима. Звичайно, небезпечно, сусідство не дуже приємне, але нічого іншого не придумаєш, доводиться миритись.

Леонід Ізволін скинув навушники і, підійшовши до Микити Родіоновича, простягнув руку:

– Здрастуйте! Давно вас чекаю.

Леонід, як і батько, мав, очевидно, спокійний характер, рухався неквапливо і був трохи близькозорим. Він попросив Ожогіна оглянути рацію. Скільки часу він б’ється з нею, а нічого не виходить.

Марка рації була знайома Микиті Родіоновичу. Він вийняв лампи, деталі, розклдв їх на столі і почав розглядати апаратуру.

– Ви тут безвихідно? – спитав Ожогін. Леонід розвів руками:

– Що ж поробиш! Я в місті виріс, з’являтись на вулицях небезпечно – відразу пізнають… Ти говорив з товаришем Ожогіним відносно Роде? – несподівано звернувся він до Тризни.

Той ствердно кивнув головою.

– Ну і як?

– Начебто домовились. Спробуємо, – відповів за Тризну Микита Родіонович.

– Це завдання керівництва підпіллям, – уточнив Леонід.

– Я вже говорив, – промовив Тризна. – Він згодний.

Пораючись біля рації, Микита Родіонович думав про те, що треба дякувати випадку, який привів його сюди. Якби передавач був справний і рація працювала, йому навряд чи довелося б сидіти зараз у компанії сміливих патріотів Ізволіна і Тризни.

Пошкодження було невелике, і через годину зв’язок з Великою землею був налагоджений.

На обличчі Леоніда з’явилася широка посмішка. Енергійно потираючи руки, він промовив:

– Чудово! Як вам дякувати, Микито Родіоновичу!

– Не журіться, що передавач досі не працював, – промовив Ожогін і зразу ж пояснив: – Вас запеленгували б після другого ж сеансу передачі: прилади точно вказали б місцеперебування рації. В умовах міського підпілля працювати з стаціонарною радіоустановкою і не бути зловленим – майже неможливо. Треба або проводити кожний сеанс з нового місця, або вигадати щось інше.

– Я все це знаю, мене вчили. Вигадати щось інше важко, але я намагатимусь бути обережним: передачу вестиму не частіше одного разу на два тижні, і вона триватиме наймінімальніший час – хвилину-півтори.

Вночі, коли заняття Ожогіна і Грязнова у Кібіца наближалися до кінця, несподівано з’явився служник Юргенса.

– Пане Ожогін, прошу за мною, – сказав він сухо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 45. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша
  • Частина друга

  • Частина третя

  • Епілог