Микита Родіонович здригнувся. Виклик під час занять був справою незвичайною. Друзі перезирнулися: після приходу Сашурки вони жили в постійній тривозі.
Кібіц негативно ставився до зриву занять, проте цього разу не вимовив ні слова і якось дивно хихикнув.
Микита Родіонович почав не поспішаючи одягати пальто. Андрій стояв поруч і дивився другу в обличчя, шукаючи відповіді на те саме питання.
«Невже вони проґавили Зюкіна, і він уже бачився з Юргенсом?» думав Микита Родіонович, йдучи подвір’ям. Застережні заходи, вжиті групою Ізволіна, ще не знімали загрози появи зрадника Зюкіна в будинку Юргенса: адже Зюкін міг зв’язатися з Юргенсом через іншу особу чи по телефону. І якщо це так, то провал неминучий. Треба вживати заходів. Тікати зараз, поки він ще не ввійшов у будинок Юргенса! Перепустка в кишені, і поки спохватяться – можна надійно заховатись. Микита Родіонович оглянув служника, який ішов поруч. Збити з ніг, мабуть, на вдасться – він надто великий. Єдиний засіб – зупинитись, закурити, відстати на кілька кроків, а потім махнути через огорожу на вулицю. Але що буде з Андрієм? Він в руках у Кібіца – а звідти не втечеш. Врятуватися самому, а товариша втопиш?.. Зійшли на ґанок. Служник відчинив двері. У приймальні, як звичайно, панувала тиша. Відразу ж пішли у кабінет майора. Там за своїм письмовим столом сидів Юргенс, а за приставним столиком – незнайома людина в цивільному вбранні.
Обличчя у незнайомого було пухке, біле, з подвійним підборіддям.
– Сідайте, – сказав по-німецьки незнайомий, не зводячи очей з Ожогіна.
Ожогін сів у крісло.
– Коли ви востаннє бачили свого брата?
Микита Родіонович подивився на Юргенса, наче запитуючи, чи слід відповідати.
Юргенс догадався про причину неспокою Ожогіна і пояснив:
– Полковник Марквардт.
Ожогін встав, грюкнувши кріслом.
Марквардт жестом запросив його знову сісти, вийняв з бокової кишені авторучку і почав щось креслити на аркушику паперу, що лежав перед ним.
Ожогін сказав, що востаннє бачив брата Костянтина в сороковому році.
– Де?
– У Мінську.
– Чого він потрапив у Мінськ?
– Приїхав побачитись зі мною, перед від’їздом у Ташкент.
– Його призначили в Середню Азію?
– Ні, він поїхав туди за власним бажанням.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 46. Приємного читання.