Розділ «Частина перша»

– Добре, що прийшли вчасно. О двадцятій ноль-ноль разом з Грязновим будьте з речами на вокзалі. Сподіваюсь, ви розумієте мене? Час від’їжджати. Ешелон відійде о двадцятій годині тридцять хвилин. Я буду, біля комендатури. Можна було б взяти вас у свою машину, але це незручно. Ідіть збирайтеся. Поїдете в Німеччину.

Ні Андрій, ні Микита Родіонович не думали, що справа обернеться саме так. Вони були певні, що Юргенс готує їх до роботи в радянському тилу і залишить при відході німецьких військ у місті. Цей варіант був би. природним.

І Не маючи уяви про справжні наміри Юргенса, друзі не знали, що й думати. Відправка до Німеччини здавалася безглуздям.

Ожогін сидів на дивані, спершись ліктями на коліна, Андрій, схвильований, ходив по залі. Наближався час сніданку. Хазяйка брязкотіла в їдальні посудою.

– Я хочу знати, кому ми будемо потрібні, – питав Андрій, – коли фашисти полетять до біса або полізуть у зашморг? Адже Юргенс готує нас для фашистської розвідки.

Микита Родіонович і сам думав про це. Дійсно, на що розраховує Юргенс? Чому він тягне їх з собою в Німеччину? Чому не використає зручний момент і обстановку, щоб залишити їх тут? Дивно й незрозуміло.

– Питання складне, – сказав Ожогін. – Якщо Юргенс так робить, значить існує якийсь план, нам з тобою невідомий.

– Навіщо ж нам їхати? – продовжував допитуватись Андрій.

Микита Родіонович замислився. Відповісти певно він не міг. Їхати до Німеччини означає відірватися від своїх, втратити зв’язок. Навіщо там будуть потрібні Ожогін і Грязнов, коли гітлерівська Німеччина неминуче буде розгромлена?.. Якщо відмовитись від поїздки, тоді треба вживати термінових заходів – сховатися від Юргенса в місті. Якщо ж вирішити позитивно, то необхідно готуватися до від’їзду.

Микита Родіонович почав одягатись.

– Куди? – здивовано спитав Андрій.

– До Ізволіна. Треба порадитись… Спробую побачити «Грізного».

Микита Родіонович вийшов, але через хвилину повернувся і попросив Андрія йти за ним на відстані: хоч у фашистів паніка, але обережність не завадить, особливо при візиті до «Грізного»..

Біля будинку Ізволіна стояла німецька, на високих колесах, підвода, навантажена сяк-так зв’язаними вузлами, ящиками, чемоданами. Тряскін і його дружина тягнули на неї старе домашнє манаття.

Самому Тряскіну це заняття, видно, було не до душі.

– Ну, все, чи що? – раз у раз питав він дружину.

– Твоє діло – класти, а не розмовляти! – Мотрона Силантіївна спересердя сунула чоловікові в руки велику банку з-під варення. – Поклади, та так, щоб не розбилася.

Важко зітхнувши, Тряскін почав виконувати і це розпорядження дружини.

Тряскін зрадів зустрічі з Ожогіним і, скориставшись з того, що Мотрона Силантіївна пішла в дім, почав відводити душу:

– Ховатися треба, поки не пізно… Управські вже всі розповзлися, наче воші з покійника. – Він злодійкувато озирнувся. – А ви куди ж?