Розділ «Частина перша»

– Тоді й іти нема чого, – розчаровано сказав Кібіц.

– Нічого, ідіть. – І автоматник шепнув на вухо пароль.

На запитання Грязнова, що трапилося в місті і чим викликана тривога, німець розповів, що під час бомбардування аеродрому партизани підірвали водокачку на станції, казарму, де розміщався батальйон есесівців, вчинили наліт на комендатуру і підпалили її.

– Звідки тобі це відомо? – спитав Кібіц, як завжди, різко.

Солдат гмикнув:

– «Звідки»! Я спав у казармі, і якби випадково не вийшов, то й мені був би капут. Усе завалилося!

– А багато їх, партизанів? – спитав Ожогін.

– Диявол їх знає… Не бачив жодного… Обер-лейтенант сказав, що партизани проникли в місто, і наказано всіх затримувати. До ранку повинні виловити.

Трійка знову пішла вузеньким провулком. На сході вже світало, і можна було розглядіти фасади будинків.

Невже партизани Кривов’яза зробили наліт на місто? У практиці бригади Кривов’яза траплялися випадки, коли партизанів спеціально повідомляли про час бомбардування того чи іншого об’єкта. Вони підтягували до цього об’єкта сили і, коли серед ворогів зчинялася паніка, робили наліт. Те саме, можливо трапилося і сьогодні.

Якщо партизани ще перебувають у місті, чи вдасться їм без великих втрат прорватися крізь гітлерівців, що оточили місто кількома кільцями?

Обмінятися думками вголос друзі не могли: з ними був Кібіц. Він ішов посередині, викидаючи вперед свої тонкі, з великими ступнями ноги і низько схиливши голову.

На Адміністративній вулиці Кібіцу зустрівся знайомий офіцер-есесівець. Незважаючи на очевидне небажання офіцера вступати в розмову, Кібіц після привітання вхопив його за рукав і спитав:

– Невже в місті партизани?

Щоб відчепитися від настирливого знайомого, офіцер відповів:

– У місті паніка, а не партизани. А паніка – це ще Гірше. Поки що жодного партизана ніхто не бачив, а базікають…

– Але вибухи, але підпал комендатури… – почав Кібіц.

– У місті і без партизанів багато головорізів… Пробачте, я поспішаю. – Офіцер козирнув і швидко зник.

Коли Ожогін і Грязнов підійшли до свого будинку і сказали про це Кібіцу, він незвичайно ввічливо попросив провести його до квартири – сам він не наважувався продовжувати шлях.

Розв’язка, що наближалася, не хвилювала Юргенса. Перед очима все частіше й частіше вимальовувалось дробове число «209/902».