Частина перша

Брянцев Г. Таємні стежки

– Я не про це кажу…

– А про що?

– З німцями коїться щось незрозуміле… Втрачені віра, дух… усіх охопила паніка… Навколо неподобства, які півроку, три місяці тому навіть уявити не можна було…

– Не перебільшуйте, – сказав Юргенс, хоч сам упевнився в справедливості слів Кібіца. – Взагалі все це дурниці. Завтра нас тут не буде… – Він закрутив навколо шиї махровий рушник, піднявся на носки, розвів руками і зробив глибокий вдих.

– А ви гадаєте, що там буде краще? – збираючись іти, спитав Кібіц.

Юргенс пильно подивився на Кібіца. Йому почав набридати його занепадницький, песимістичний тон. Нічого не відповівши, він пішов у ванну.

Без двох хвилин вісім служник відчинив Ожогіну двері і провів його без усяких затримок до кабінету Юргенса.

Микиту Родіоновича вразило безладдя, що панувало в будинку: все свідчило про спішну підготовку до від’їзду. На столі лежали зв’язані великими пачками справи та різні папери. Посередині кабінету возився працівник комендатури, вкладаючи пакунки у два довгі ящики з-під гвинтівок. Карти зі стін були зняті, килим, що застилав усю підлогу, прибраний, оббивка з шкіряного дивана зідрана, завіски і драпіровки зникли.

Юргенс сидів на стільці біля розтопленої грубки і кидав у яскраве полум’я аркуші паперу, купи якого лежали поруч. Прихід Ожогіна його не збентежив. Продовжуючи своє заняття, він сказав:

– Добре, що прийшли вчасно. О двадцятій ноль-ноль разом з Грязновим будьте з речами на вокзалі. Сподіваюсь, ви розумієте мене? Час від’їжджати. Ешелон відійде о двадцятій годині тридцять хвилин. Я буду, біля комендатури. Можна було б взяти вас у свою машину, але це незручно. Ідіть збирайтеся. Поїдете в Німеччину.

XXX

Ні Андрій, ні Микита Родіонович не думали, що справа обернеться саме так. Вони були певні, що Юргенс готує їх до роботи в радянському тилу і залишить при відході німецьких військ у місті. Цей варіант був би. природним.

І Не маючи уяви про справжні наміри Юргенса, друзі не знали, що й думати. Відправка до Німеччини здавалася безглуздям.

Ожогін сидів на дивані, спершись ліктями на коліна, Андрій, схвильований, ходив по залі. Наближався час сніданку. Хазяйка брязкотіла в їдальні посудою.

– Я хочу знати, кому ми будемо потрібні, – питав Андрій, – коли фашисти полетять до біса або полізуть у зашморг? Адже Юргенс готує нас для фашистської розвідки.

Микита Родіонович і сам думав про це. Дійсно, на що розраховує Юргенс? Чому він тягне їх з собою в Німеччину? Чому не використає зручний момент і обстановку, щоб залишити їх тут? Дивно й незрозуміло.

– Питання складне, – сказав Ожогін. – Якщо Юргенс так робить, значить існує якийсь план, нам з тобою невідомий.

– Навіщо ж нам їхати? – продовжував допитуватись Андрій.

Микита Родіонович замислився. Відповісти певно він не міг. Їхати до Німеччини означає відірватися від своїх, втратити зв’язок. Навіщо там будуть потрібні Ожогін і Грязнов, коли гітлерівська Німеччина неминуче буде розгромлена?.. Якщо відмовитись від поїздки, тоді треба вживати термінових заходів – сховатися від Юргенса в місті. Якщо ж вирішити позитивно, то необхідно готуватися до від’їзду.

Микита Родіонович почав одягатись.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 126. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша
  • Частина друга

  • Частина третя

  • Епілог