– Я не про це кажу…
– А про що?
– З німцями коїться щось незрозуміле… Втрачені віра, дух… усіх охопила паніка… Навколо неподобства, які півроку, три місяці тому навіть уявити не можна було…
– Не перебільшуйте, – сказав Юргенс, хоч сам упевнився в справедливості слів Кібіца. – Взагалі все це дурниці. Завтра нас тут не буде… – Він закрутив навколо шиї махровий рушник, піднявся на носки, розвів руками і зробив глибокий вдих.
– А ви гадаєте, що там буде краще? – збираючись іти, спитав Кібіц.
Юргенс пильно подивився на Кібіца. Йому почав набридати його занепадницький, песимістичний тон. Нічого не відповівши, він пішов у ванну.
Без двох хвилин вісім служник відчинив Ожогіну двері і провів його без усяких затримок до кабінету Юргенса.
Микиту Родіоновича вразило безладдя, що панувало в будинку: все свідчило про спішну підготовку до від’їзду. На столі лежали зв’язані великими пачками справи та різні папери. Посередині кабінету возився працівник комендатури, вкладаючи пакунки у два довгі ящики з-під гвинтівок. Карти зі стін були зняті, килим, що застилав усю підлогу, прибраний, оббивка з шкіряного дивана зідрана, завіски і драпіровки зникли.
Юргенс сидів на стільці біля розтопленої грубки і кидав у яскраве полум’я аркуші паперу, купи якого лежали поруч. Прихід Ожогіна його не збентежив. Продовжуючи своє заняття, він сказав:
– Добре, що прийшли вчасно. О двадцятій ноль-ноль разом з Грязновим будьте з речами на вокзалі. Сподіваюсь, ви розумієте мене? Час від’їжджати. Ешелон відійде о двадцятій годині тридцять хвилин. Я буду, біля комендатури. Можна було б взяти вас у свою машину, але це незручно. Ідіть збирайтеся. Поїдете в Німеччину.
XXX
Ні Андрій, ні Микита Родіонович не думали, що справа обернеться саме так. Вони були певні, що Юргенс готує їх до роботи в радянському тилу і залишить при відході німецьких військ у місті. Цей варіант був би. природним.
І Не маючи уяви про справжні наміри Юргенса, друзі не знали, що й думати. Відправка до Німеччини здавалася безглуздям.
Ожогін сидів на дивані, спершись ліктями на коліна, Андрій, схвильований, ходив по залі. Наближався час сніданку. Хазяйка брязкотіла в їдальні посудою.
– Я хочу знати, кому ми будемо потрібні, – питав Андрій, – коли фашисти полетять до біса або полізуть у зашморг? Адже Юргенс готує нас для фашистської розвідки.
Микита Родіонович і сам думав про це. Дійсно, на що розраховує Юргенс? Чому він тягне їх з собою в Німеччину? Чому не використає зручний момент і обстановку, щоб залишити їх тут? Дивно й незрозуміло.
– Питання складне, – сказав Ожогін. – Якщо Юргенс так робить, значить існує якийсь план, нам з тобою невідомий.
– Навіщо ж нам їхати? – продовжував допитуватись Андрій.
Микита Родіонович замислився. Відповісти певно він не міг. Їхати до Німеччини означає відірватися від своїх, втратити зв’язок. Навіщо там будуть потрібні Ожогін і Грязнов, коли гітлерівська Німеччина неминуче буде розгромлена?.. Якщо відмовитись від поїздки, тоді треба вживати термінових заходів – сховатися від Юргенса в місті. Якщо ж вирішити позитивно, то необхідно готуватися до від’їзду.
Микита Родіонович почав одягатись.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 126. Приємного читання.