– Тривога!.. – крикнув він схвильовано. – Сідайте в машини!..
– Зараз… – сказав Кібіц, коли солдат уже зник, і швидко натягнув на себе плащ. – Ходім, тут небезпечно залишатись.
Ожогін і Грязнов мовчки рушили за Кібіцем.
У відчинені навстіж ворота вискочила машина Юргенса. Малолітражка, в яку сіли Ожогін, Грязнов і Кібіц, помчала за нею. Шофер гнав її на великій швидкості і зрідка вмикав фари, щоб розглядіти дорогу попереду.
Кібіц бурчав на шофера, забороняв йому запалювати світло, але той не звертав уваги або не чув, За міським парком, на шосе, де машини бігли одна за одною, він знову ввімкнув фари. Кібіц не витримав.
– Мерзотник! – крикнув він. – Гаси!
Шофер збавив газ і різко загальмував. Ожогін і Грязнов ударилися об спинку переднього сидіння. Оскаженіло відстрілювалися зенітки, з північного сходу наростав рокіт літаків.
Шофер виліз з машини і грюкнув дверцятами.
– Якщо у вас добрі очі, то їдьте самі, – в’їдливо сказав він і зник у темряві.
Кібіц завмер від люті і лише через кілька секунд, засовавшись на місці, крикнув.
– Вернись!
Ніхто не відгукнувся. Величезні спалахи освітили небо – на ворожий аеродром упали перші бомби.
– Який жах, який жах! – шепотів схвильований Кібіц.
– Заспокойтесь, пане Кібіц, – холоднокровно промовив Микита Родіонович і перейшов на місце шофера.
Машина рушила.
На шосе, при об’їзді, Ожогін увімкнув фари і їхав з світлом, поки об’їзд не залишився ззаду.
На цей раз Кібіц не сказав жодного слова, але Грязнов, який сидів ззаду, бачив, як він тремтів, наче в лихоманці. В кількох кілометрах від міста Кібіц наказав зупинитись і виліз з машини. Відійшовши на кілька кроків убік, він ліг на суху траву і затулив обличчя руками.
Під’їхали ще дві машини. Стало чути приглушену розмову по-німецькому. Хтось висловлював побоювання, що місто може впасти найближчими днями. Ніхто не заперечив. Той самий голос називав прізвища німецьких генералів – одних хвалив, інших лаяв. Часто згадував Гудеріана, який, на його думку, тільки й зміг би стримати натиск росіян. Потім голоси замовкли. Всі стежили за бомбардуванням. Нальоту зазнав тільки аеродром, куди позавчора прибуло з’єднання винищувальної авіації.
Місто було поза небезпекою, і залишати його не було ніяких підстав.
– Росіян хтось орієнтує по радіо, – почувся голос. – З повітря винищувачів не видно, там підземні ангари.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 122. Приємного читання.