Частина перша

Брянцев Г. Таємні стежки

– Куди? – здивовано спитав Андрій.

– До Ізволіна. Треба порадитись… Спробую побачити «Грізного».

Микита Родіонович вийшов, але через хвилину повернувся і попросив Андрія йти за ним на відстані: хоч у фашистів паніка, але обережність не завадить, особливо при візиті до «Грізного»..

Біля будинку Ізволіна стояла німецька, на високих колесах, підвода, навантажена сяк-так зв’язаними вузлами, ящиками, чемоданами. Тряскін і його дружина тягнули на неї старе домашнє манаття.

Самому Тряскіну це заняття, видно, було не до душі.

– Ну, все, чи що? – раз у раз питав він дружину.

– Твоє діло – класти, а не розмовляти! – Мотрона Силантіївна спересердя сунула чоловікові в руки велику банку з-під варення. – Поклади, та так, щоб не розбилася.

Важко зітхнувши, Тряскін почав виконувати і це розпорядження дружини.

Тряскін зрадів зустрічі з Ожогіним і, скориставшись з того, що Мотрона Силантіївна пішла в дім, почав відводити душу:

– Ховатися треба, поки не пізно… Управські вже всі розповзлися, наче воші з покійника. – Він злодійкувато озирнувся. – А ви куди ж?

– На село думаємо податись, тут небезпечно. Кожний дивиться скоса – так і чекаєш, що от-от з-за рогу уколошкають.

– Думаєте, на селі безпечніше?

– Все ж трохи тихше…

У дверях показалася Мотрона Силантіївна з периною. Не поздоровкавшись з Ожогіним, вона гримнула на чоловіка:

– Досить баляси точити! Укладай!

Тряскін знову заметушився біля підводи. Микита Родіонович пройшов у квартиру Ізволіна,

Денис Макарович схвильовано вислухав Ожогіна.

– От новина! Як же так? А я все інакше уявляв собі, – скрушно хитаючи головою, сказав старий: – прийдуть наші, зберемося всі разом, наче одна сім’я… І ось на тобі… Німеччина – не рідна сторона, там ви можете пропасти легше від голки, там ні допомогти, ні порадити нікому.

– Пропасти не пропадемо, як-небудь протримаємось, – сумно відповів Ожогін і попросив зв’язати його з «Грізним».

– Так, це вірно. – Ізволін посміхнувся, встав і потягнувся до вішалки за кепкою. – Ти от що: посидь тут, а я піду. Чекай… Або ні, іди додому, а я повідомлю сам. Може, попрощатись доведеться… Адже розлучимось не на один день.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 127. Приємного читання.

Зміст

  • Георгій Брянцев ТАЄМНІ СТЕЖКИ

  • Частина перша
  • Частина друга

  • Частина третя

  • Епілог