Розділ «Частина перша»

– Не їдемо, – рішуче відповів Андрій. – «Грізний», безперечно, запропонує залишитись. Який глузд у цій поїздці?

Андрій виймав з чемодана речі і розкладав їх на столі.

– Даремно ти це робиш, – сказав Микита Родіонович. – Може зайти хто-небудь від Юргенса або він сам. Побачивши, що ми не збираємось, кожний зробить небезпечний для нас висновок.

Андрій погодився:

– Так, мабуть, вірно… Про людське око треба укласти речі.

Микита Родіонович пояснив, що при будь-якому становищі вони повинні бути готові до від’їзду, тільки куди – поки що невідомо.

Друзі знову взялися за укладання речей. О четвертій годині все було запаковано і зав’язано.

Обідали мовчки, весь час прислухаючись до кроків на вулиці.

Годинник пробив п’яту, потім шосту… Денис Макарович не з’являвся. Андрій не відходив од вікна.

– Що таке? – вже багато разів перепитував він. – Чому не йде Ізволін?

Микита Родіонович курив цигарку за цигаркою.

Нарешті Ізволін з’явився. Він зайшов похмурий, розгублений. Друзі з тривогою дивилися, як він, знявши кепку, поволі прилаштовує її на спинку стільця і витирає піт з обличчя.

– Ну, дорогі хлоп’ята, попрощаємось! – сказав Денис Макарович тремтячим голосом і зробив крок до застиглого від здивування Андрія. – Їхати треба.

– Хто сказав? – сухо спитав Грязнов.

– «Грізний» і Велика земля, – відповів Ізволін, взявши Андрія за руку. – Вашій поїздці надають великого значення.

Андрій відвернувся і пішов до вікна. Денис Макарович похитав головою:

– Знаю, Андрійку, що важко; але нічого не поробиш… Обов’язок вище серця… треба їхати.

Ізволін сів на диван поруч з Ожогіним:

– Іди до «Грізного», він тебе чекає. Сам знайдеш дорогу?

– Знайду.