Микита Родіонович курив цигарку за цигаркою.
Нарешті Ізволін з’явився. Він зайшов похмурий, розгублений. Друзі з тривогою дивилися, як він, знявши кепку, поволі прилаштовує її на спинку стільця і витирає піт з обличчя.
– Ну, дорогі хлоп’ята, попрощаємось! – сказав Денис Макарович тремтячим голосом і зробив крок до застиглого від здивування Андрія. – Їхати треба.
– Хто сказав? – сухо спитав Грязнов.
– «Грізний» і Велика земля, – відповів Ізволін, взявши Андрія за руку. – Вашій поїздці надають великого значення.
Андрій відвернувся і пішов до вікна. Денис Макарович похитав головою:
– Знаю, Андрійку, що важко; але нічого не поробиш… Обов’язок вище серця… треба їхати.
Ізволін сів на диван поруч з Ожогіним:
– Іди до «Грізного», він тебе чекає. Сам знайдеш дорогу?
– Знайду.
– А тепер попрощаємось… Бажаю щастя… – Старий встав з дивана, обняв Микиту Родіоновича і міцно його поцілував.
Потім підійшов до Андрія.
Андрій схилив голову, плечі його здригнулися, і він майже впав на груди Ізволіну.
– Кріпись, синку… Все буде гаразд… Найважче вже позаду…
Дотримуючись заходів обережності, Микита Родіонович потрапив, нарешті, в будинок «Грізного».
«Грізний» зустрів його біля дверей сам і, взявши під руку, провів у квартиру. Ні дружини, ні дочки не було.
– В моєму розпорядженні десять хвилин, – сказав він. – Сідайте.
Сіли, як і минулого разу, біля стола, один проти одного.
Хоч день ще не закінчився, «Грізний» мав вигляд стомленої людини.
– Ізволін передав вам рішення? – спитав «Грізний».
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 129. Приємного читання.