Варварі Карпівні здалося, що голос Гунке прозвучав так само, як і в Роде у ту страшну ніч. Вона навіть пам’ятала речення: «Зайдіть через десять хвилин, поїдемо». Тряскіна спробувала якомога переконливіше пояснити свій стан:
– Я ще не зовсім одужала після хвороби… Якщо далеко, то…
– На цурковий завод, – не підводячи голови, відповів Гунке. – Дорога хороша, погода чудова… – Останні слова прозвучали сухо, насмішкувато.
– Я попрошу звільнити мене сьогодні, – знову заговорила Тряскіна плаксивим голосом.
Гунке обірвав її:
– Не можу! В мене зараз немає іншого перекладача.
Варвара Карпівна хотіла заперечити, але Гунке встав і різко відсунув стілець:
– Не примушуйте мене повторювати!
Тряскіна вийшла.
Їй хотілося побачити Микиту Родіоновича і порадитись з ним: можливо, він зможе заспокоїти її. До того ж вона повинна повідомити його про рішення Гунке.
Микита Родіонович вислухав Варвару Карпівну і, майже не задумуючись, порекомендував ухилитися від поїздки. Він не сказав чому, але в нього були свої міркування. По-перше, Гунке винесено смертний вирок і за ним стежать; по-друге, він, Ожогін, негайно повідомить Ізволіна про виїзд начальника гестапо на завод, а той попередить партизанів. Отже, поїздку Гунке патріоти напевно використають у своїх інтересах.
– Краще не їхати, – повторив Ожогін, проводжаючи Варвару Карпівну додому. – Час, самі знаєте, тривожний, а за містом не зовсім безпечно.
– Я спробую не їхати, – промовила Тряскіна на прощання, – мені самій дуже не хочеться…
Велика штабна машина стояла на подвір’ї гестапо. Вісім автоматників і лейтенант Штерн уже сиділи в ній. Передні місця були призначені для Гунке і Тряскіної.
Коли начальник гестапо вийшов з дверей, шофер включив мотор. Машина тихо зарокотала. Гунке озирнувся, очікуючи Варвару Карпівну. Вона не виходила.
– Штерн, викличте її! – розпорядився Гунке.
І лейтенант, вискочивши з машини, кинувся в приміщення.
Його квапливі кроки дзвінко залунали в коридорі.
Гунке зійшов по східцях і сів поруч з шофером. Минуло кілька хвилин. Мотор тихо рокотав. Тряскіної все не було.
Нарешті на ґанок вийшов Штерн у супроводі Варвари Карпівни. Вона нерішуче зупинилася біля дверей, але лейтенант взяв її за лікоть і допоміг зійти вниз, до машини. Гунке люб’язно відчинив дверцята.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 119. Приємного читання.