Розділ IX Сакральне і профанне

– Як ви можете таке казати?

– Думаю, вам навіть пощастило, що ви не причетна до важливих подій, про які пишуть у газетах. До речі, а що саме ви вважаєте важливим?

– Ну… важливе…

– Що буває важливим?

– Це вже, містере Таґґарт, маєте пояснити мені ви.

– У світі не існує нічого важливого.

Дівчина недовірливо звела на нього очі:

– Невже це ви промовляєте такі слова в такий вечір!

– У мене на душі геть не святково, якщо вам цікаво це знати. Ще ніколи в житті я не мав такого паскудного настрою.

На превеликий Таґґартів подив, у дівочому погляді відчувалася така щира стурбованість, якої він іще зроду не бачив.

– Ви втомилися, містере Таґґарт, – тепло мовила вона. – Пошліть усіх під три чорти.

– Кого саме?

– Усіх, хто примушує вас сумувати. Це несправедливо.

– Що несправедливо?

– Те, що ви змушені зараз так почуватися. Ви пережили важкі часи, але виграли. Тому маєте повне право насолоджуватися перемогою. Ви це заробили.

– І що, думаєте, мені робити?

– Цього я не знаю. Але впевнена, що сьогодні у вас має бути свято, шикарна бучна вечірка, щоб до вас завітали різні знаменитості з шампанським, дарували вам різне… Ну, скажімо, ключі від міста чи щось таке… Не можна, щоб ви отак самотою блукали містом, купуючи дурнуваті паперові серветки!

– До речі, дайте їх мені, поки не забули, – похопився Таґґарт, даючи їй десятицентівку. – А щодо шикарної вечірки… То чи не спадає вам на думку, що нині мені нікого не хочеться бачити?

Щиро замислившись, дівчина відповіла:

– А й справді. Я про це не подумала. Але тепер розумію, чому так сталося.