Розділ IX Сакральне і профанне

– І що ж тут дивного? – запитав він, почуваючись дещо не в своїй тарілці.

– Ну, я хочу сказати, що скрізь тільки й мови про те, що ви зробили для країни – і ось ви тут! Мені ще ніколи не випадало бачити такої людини. Я ніколи не опинялася поруч із кимось важливим, е-е-е, тобто, це все так, ніби я сама потрапила в газетні новини.

Для Джеймса це було нове відчуття, коли його присутність буквально осяває місце, де він з’явився; втому продавчині мов рукою зняло, ніби крамничка враз перетворилася на сцену високої драми і неймовірного дива.

– Містере Таґґарт, а це правда – те, що про вас написали в газетах?

– І що ж вони там написали?

– Про вашу таємницю.

– Про яку ще таємницю?

– Ну… Там казали, що коли всі були проти вашого мосту, бо не знали, витримає він чи ні, ви не виправдовувалися і нікого не переконували, а просто будували далі, бо не мали жодного сумніву, що міст витримає, хоча всі вважали інакше. Тому лінія – це проект Таґґартів, а ви були її таємним натхненником, але зберігали таємницю, бо вам байдужісінько, кого за це хвалитимуть.

Джеймс уже уявляв копію прес-реліза свого відділу зв’язків із громадськістю.

– Авжеж, – мовив він, – так воно і є.

Дівчина дивилася на нього так, що Джеймс мало сам не повірив.

– Містере Таґґарт, який неймовірний вчинок.

– А ви завжди так добре і так докладно… пам’ятаєте, що читаєте в газетах?

– А що ж… Мабуть, так… Усе цікаво. Все важливо. Подобається про таке читати, бо в моєму житті немає нічого визначного.

Вона сказала це без жалю до себе – бадьоро і навіть весело. Її голос і жести були по-юнацькому безцеремонні. Голівка розцяцькована каштановими кучериками, на кирпатому носику, між широко посадженими очима, пістрявіло кілька веснянок. Таґґарт подумав, що в неї цілком привабливе личко. Якщо лише звернеш на нього увагу. Але підстав його зауважувати Джеймс не бачив. Здавалось би, цілком пересічне дівоче лице, за винятком жвавого, допитливого погляду, здатного на кожному кроці помітити щось бентежне, виняткове і несподіване.

– Містере Таґґарт, а як воно – почуватися видатною людиною?

– А як воно – почуватися юною дівицею?

Вона засміялася.

– Як на мене, просто чудово.

– Тоді вам живеться значно краще за мене.