Розділ VII Експлуататори та експлуатовані

– Мідні.

– Милий Боже, чи тобі вже робити нема чого?

– Так, усе це складно. Але поставки міді зараз страшенно ненадійні. В цій царині наша країна, схоже, втратила всі вартісні компанії, а з «Міддю д’Анконій» я не хочу мати нічого спільного. Не вірю я тому плейбою.

– Тут складно з тобою не погодитися, – відвернувшись, промовила Даґні.

– А якщо на світі перевелися постачальники, мушу почати видобуток власної міді, як колись починав добувати залізну руду. Я не можу дозволити собі здатися чи довіритися випадку. Виробництво мого металу потребує багато міді.

– І ти вже купив копальню?

– Поки що ні. Маю залагодити кілька моментів, пов’язаних із персоналом, устаткуванням і перевезеннями.

– Оце так! Невже хочеш, щоб я збудувала гілку?

– Чом би й ні? В цьому штаті – сила-силенна можливостей. Ти знаєш, що в Колорадо є всі види відомих природних ресурсів, які, переважно, ще цілком недоторкані? А як там розвиваються заводи! Я наче з десяток років скидаю, приїжджаючи туди.

– А я ні, – Даґні подивилася повз гори кудись на південь. – Відразу згадую, як відрізняється тамтешня колія від решти наших ліній. Щороку дедалі менше перевезень, ніби… Генку, що коїться з нашою країною?

– Не знаю.

– Нам у школі розповідали, начебто Сонце весь час втрачає енергію і поступово вистигає. Я тоді уявляла, як поводитимуться люди в останні дні світу. Мабуть, усе буде точнісінько, як зараз… Суцільна холоднеча, і все зупиняється.

– Я ніколи цьому не вірив. Думав, що поки Сонце згасне, люди неодмінно знайдуть, чим його замінити.

– Ти справді так вважав? Цікаво. Бо мені теж таке спадало на думку.

Ріарден показав на димок:

– Он твій новий світанок. Він має дати все необхідне.

– Якщо його не зупинять.

– Вважаєш, це можливо?

Даґні опустила погляд на рейки:

– Ні.