Розділ VII Експлуататори та експлуатовані

– І як, справу зроблено?

– Звідки ти взяла, що я маю і тут справи?

– Бо на те, щоб просто подивитися, ти б не став гайнувати свого часу. Тим більше, два дні поспіль.

Ріарден знову засміявся і кивнув на міст:

– Твоя правда. Мене цікавить оцей об’єкт.

– Чим саме?

– Йому пора на звалище.

– Думаєш, я цього не знаю?

– Я вивчив специфікацію замовлення на деталі з мого металу для цього мосту. Не викидай грошей на вітер. Річ у тім, що витрати на ремонт цього румовища, яке і двох років не протягне, і на спорудження нового мосту із ріарден-металу – майже однакові. Не розумію, нащо тобі цей антикваріат.

– Я й сама думала про новий міст із твого металу і попросила своїх інженерів усе порахувати.

– І що ж вони сказали?

– Що це коштуватиме два мільйони доларів.

– Мати Божа!

– Скільки ж?

– Вісімсот тисяч.

Даґні пильно поглянула на Ріардена. Знала, що словами він не розкидається. Тому сказала якомога спокійнішим голосом.

– Це неможливо.

– Але так воно і є, – він простягнув їй свій нотатник.

Даґні побачила кілька записів, не пов’язаних один із одним, безліч цифр і кілька грубих креслень. Задум зрозуміла ще до того, як Ріарден закінчив пояснювати. Не помітила, як вони примостилися на оберемку приморожених дощок, і що литки її торкаються до крижаної шорсткої деревини, а панчохи геть не захищають від холоду. Ріарден тримав у руках кілька аркушів, що докладно тлумачили, як через чорну прірву можна переправляти тисячі тонн вантажу. Чітко та зрозуміло він розповідав про розпір, навантаження і швидкісний напір вітру. Міст мав бути монолітною трьохсотшістдесятип’ятиметровою конструкцією з прогінними елементами. Він винайшов новий тип ферми, що її досі не робили і не могли зробити, бо для цього потрібні міцні та легкі елементи, які можна виготовити лише з ріарден-металу.

– Генку, – вразилася вона, – ти придумав це за два дні?