Розділ VII Експлуататори та експлуатовані

– Ти чудово знаєш мою думку.

– Вони стверджують, що ріарден-метал загрожує безпеці. Кажуть, що його хімічний склад сумнівний, що цей метал крихкий на молекулярному рівні, що він здатен раптово тріскатися, – він запитально дивився на Даґні. Вона мовчала, тому Таґґарт занепокоєно перепитав:

– А ти, часом, не передумала?

– Щодо чого?

– Щодо металу.

– Ні, Джиме, не передумала.

– Але ж там… у цьому комітеті… знавці, фахівці… першокласні експерти… Головні металурги найбільших корпорацій, випускники найкращих університетів країни… – нещасно промимрив він, ніби благаючи сестру надати йому докази, щоб не погоджуватися з вердиктом цих людей.

Даґні здивовано подивилася на брата; він поводився не характерно для себе.

Тим часом машина смикнулася і посунула вперед. Повільно в’їхавши у дірку в роздовбаному дерев’яному паркані, вона минула баюру з луснутою водогінною трубою. Біля неї рядочками лежали нові труби; Даґні роздивилася торговельну марку: «Ливарний цех Стоктона», Колорадо. Вона відвела погляд; не хотілося згадувати про Колорадо.

– Нічого не розумію… – бідкався Таґґарт. – Найкращі фахівці Національної ради металопромисловців…

– Джиме, а хто їхній президент? Чи не Оррен Бойл?

Таґґарт глянув на неї з відвислою щелепою.

– Якщо це тлусте хамло вважає, що йому все… – почав він, але урвав фразу.

Даґні поглянула на ліхтар, що висів на розі вулиці. Долаючи негоду, він самотнім вартовим освітлював забиті дошками вікна та вибоїстий тротуар. В кінці вулиці, за річкою, на тлі фабричних вогників виднівся обрис електростанції. Повз них проїхала масивна вантажівка, затуливши весь краєвид. Такі машини розвозили пальне; на свіжопофарбованому яскраво-зеленому боці цистерни, незважаючи на хляпавку, блищали білі літери: «Нафта Ваятта», Колорадо.

– Даґні, а ти чула про дискусію на зборах Спілки працівників сталеливарень у Детройті?

– Ні. І про що ж вони дискутували?

– Про це всі газети писали. Йшлося про те, чи варто дозволяти членам профспілки працювати з ріарден-металом. Згоди так і не дійшли, але для підрядника, який наважиться ризикнути, самого вже обговорення достатньо… О, він негайно скасує замовлення!.. А що як… Що, як усі будуть проти ріарден-металу?

– То й нехай собі.

Світла цятка підіймалася до верхівки невидимої вежі. Це був ліфт величезного готелю. Повз будівлю на бічну вуличку проїхав легковик. Бригада робітників переносила громіздкий ящик із вантажівки у відчинені двері підвалу. Даґні прочитала на ящику: «Мотори Нільсена», Колорадо.

– А ще мені не подобається резолюція, ухвалена на зборах шкільних учителів Нью-Мексико, – не вгавав Таґґарт.