Розділ VII Експлуататори та експлуатовані

– Про які мрії йдеться?

– Про ті байки, що ними нас загодовують за юності – про людину, про дух. У людей немає ніякого духу. Людина – лише ница тварина, позбавлена інтелекту, душі, чеснот і моральних цінностей. Тварина, здатна лише на дві речі: жерти і плодитися.

Вичахле обличчя, пильний напружений погляд, тонкі риси, за якими ще можна було розгледіти колишню гідність. Він скидався на проповідника чи викладача естетики, який багато років поспіль провів у маленькому запилюженому музеї. Цікаво, що могло так занапастити цю людину, яка фатальна помилка могла привести його до такого стану?

– Людина приходить у цей світ, шукаючи краси, величі, досягнень, – вів далі старий. – А що знаходить натомість? Безліч метикуватих машин, що виробляють оббивку для машин і матраци на пружинах.

– Чим тобі не догодили пружинні матраци? – втрутився чоловік, схожий на водія вантажівки. – Мем, не зважайте на нього. Він полюбляє потеревенити для власної втіхи, та лиха не заподіє.

– Людина має один-єдиний хист – капостити задля задоволення власних потреб, – мовив дідуган. – На це інтелекту не треба. Не варто вірити фантасмагоріям про людський розум, душу, ідеали, безмежний гуманізм.

– А я й не вірю, – докинув молодик із великим ротом, який сидів у кутку шинквасу. Його пальто було роздерте на плечі, а болю в куточках вуст було стільки, що вистачило б на довжелезне життя.

– І що ж таке душа? – продовжував старий. – Хіба у виробництві чи в сексі задіяний дух? Але людину більше нічого не цікавить. Людина переймається лише матеріальним. Наша велика промисловість – свідчення цього; і це єдине, на що спромоглась наша така звана цивілізація, створена вульгарними матеріалістами з моральним рівнем свиней і з такими, як у свиней, цілями та уподобаннями. Чи потрібна моральність чи інші етичні засади, щоб зібрати на конвеєрі вантажівку?

– А що таке моральність? – запитала Даґні.

– Здатність відрізняти добро від зла, спроможність бачити істину, мужність, щоб дотримуватися її, цілісність натури, щоб нізащо і ніколи не зрадити добро. Але де це все знайти?

Юнак глумливо чмихнув.

– І хто такий Джон Ґолт?

Даґні допила каву, зосередившись лише на задоволенні від тепла, що життєдайно розливалося її тілом.

– Можу сказати, – мовив невисокий зморшкуватий волоцюга в картузі, насунутому на очі. – Я знаю.

Його наче ніхто й не почув. Або просто не звернули уваги. Юнак не зводив із Даґні зухвалих розсіяних очей.

– А ви не боїтеся? – сказав раптом без жодного приводу, лише констатуючи факт. Слова пролунали уривчасто, відсторонено і трохи здивовано.

Даґні звела на нього очі.

– Ні, – мовила, – не боюся.

– Я знаю, хто такий Джон Ґолт, – не вгавав волоцюга. – Це таємниця, але я знаю.

– І хто ж він? – байдуже озвалася.