– Франциско! Якщо ти усвідомлюєш, що коїться зі світом, якщо розумієш усі ті речі, про які говориш, ти не можеш над цим сміятися! Ти! Насамперед ти мусиш із ними боротися!
– Із ким?
– Із шахраями, з тими, хто уможливлює світовий пограбунок, із мексиканськими комітетниками та рештою злодюг.
Його посмішка набула небезпечного відтінку.
– Ні, моя люба. Боротись я маю з тобою.
Глянула на нього приголомшено:
– Про що це ти?
– Про те, що робітниче селище «Сан-Себастьян» коштувало вісім мільйонів доларів, – відповів він чітко та інтоновано. – За ці гроші я міг би купити справжні металеві конструкції, а не картонні коробки. Як і за решту грошей, що розійшлися на казна-що. Ці гроші пішли до людей, які збагачуються в такий спосіб. Щоправда, їхнє багатство швидко закінчується. І гроші підуть не до тих, хто вміє працювати, а до найрозбещеніших і найкорумпованіших. Згідно з сучасними стандартами, перемагає той, від кого найменше користі. Всі гроші підуть на проекти типу «Рудень Сан-Себастьяну».
Даґні насилу витиснула:
– То ось яка в тебе мета?
– Так.
– І тебе це тішить?
– Так.
– Я думаю про твоє ім’я, – мовила вона, хоч певним чином і розуміла, що сперечатися зараз немає сенсу, – про родинну традицію д’Анконій, згідно з якою кожен наступний спадкоємець мав залишити по собі більший статок, ніж отримав.
– О, так, мої предки мали чудовий хист робити правильні вчинки у слушний час, зокрема вдало вкладати гроші. Звісно, «вкладати гроші» – річ відносна. Все залежить від мети. Поглянь хоча б на «Рудні Сан-Себатьяну». Проект коштував мені п’ятнадцять мільйонів доларів, але ці гроші знищили сорок мільйонів, що належали «Таґґарт Трансконтиненталь», тридцять п’ять – акціонерам на кшталт Джеймса Таґґарта та Оррена Бойла та сотні мільйонів, що підуть на усунення різних побічних наслідків. Непогані інвестиції, Даґні, погодься.
Вона випросталася.
– Ти розумієш, що мелеш?
– Цілком! Хочеш, задля економії часу назву по пунктах усе, за що ти збиралася мене сварити? По-перше, я впевнений, що «Таґґарт Трансконтиненталь» не оговтається від втрат на злощасній лінії «Сан-Себастьян». Ти вважаєш інакше, але цього не станеться. По-друге, завдяки цій гілці твій братичок Джеймс знищив «Фенікс-Дюранґо», що була єдиною путящою залізницею в країні.
– Ти справді все це розумієш?
– Я розумію значно більше.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Атлант розправив плечі. Частина І. Несуперечність» автора Розенбаум А. З. (Айн Ренд) на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ V Кульмінація д’Анконій“ на сторінці 30. Приємного читання.