Розділ V Кульмінація д’Анконій

Франциско завмер. Даґні вважала, що його неможливо вразити, але, з’ясувалося, це не так. Дивно: з усього, що вона сьогодні казала, його приголомшили тільки ці слова. Але заціпеніння тривало лише якусь мить. Потім він спокійно запитав:

– А чому ти вважаєш, що він написав?

– То написав чи ні?

– Ти ж знаєш, що існує лише чотири концерти Гейлі.

– Так. Але мені цікаво, чи написав він іще один.

– Він покинув писати.

– Знаю.

– Чому ж запитуєш?

– Так, знічев’я. А де він зараз і що поробляє?

– Хтозна. Давно його не бачив. Але з чого ти взяла, що існує «П’ятий концерт»?

– Я не казала, що він існує. Я просто поцікавилась.

– Що тебе спонукало подумати про Річарда Гейлі саме зараз?

– Тому що… – Даґні відчула, що от-от зірветься, – тому що мій розум не здатен перестрибувати від музики Річарда Гейлі до… місіс Ґілберт Вейл.

Франциско полегшено засміявся.

– Он воно що… До речі, якщо ти стежиш за моїм публічним життям, то не могла не зауважити кумедної невідповідності в зворушливій історії місіс Ґілберт Вейл.

– Я не читаю маячні.

– А варто було б. Вона розкішно змалювала наш спільний торішній Святвечір на моїй віллі в Андах. Місячне сяйво на гірських вершинах, криваво-червоні квіти на ліанах, що обплітають вікна… Тебе нічого в цьому не дивує?

Вона стиха відповіла:

– Про це я мала би в тебе запитувати, але не збираюся.

– А там і немає нічого особливого, крім того, що напередодні минулого Різдва я був у Техасі, в Ель-Пасо. Головував на відкритті колії «Сан-Себастьян» компанії «Таґґарт Трансконтиненталь». І ти мала би про це пам’ятати, навіть якщо саму подію вирішила зігнорувати. В мене є навіть картка, де я стою, обіймаючись із твоїм братом Джеймсом та сеньйором Орреном Бойлом.